Руді Дучке: биография

У зв'язку з проводилася в той час реформою освіти Дучке брав участь в організації «Критичного університету» при Вільному університеті Берліна. Протягом зимового семестру 1967-1968 рр.. близько 400 західноберлінські студентів самостійно проводили 33 робочих гуртка. Вони займалися переважно питаннями реформи вищої школи і проблемами зайнятості випускників вузів в умовах ринку; два гуртки були присвячені темам «Економічна криза та соціальна політика в Західному Берліні» і «Правова держава і демократія в Німеччині». Вони хотіли за прикладом університетів Берклі і Парижа реалізувати власні уявлення про споконвічно-демократичному вченні і почати створення «Контруніверсітета», відкритого для школярів і робітників.

17-18 лютого в приміщеннях Технічного університету Західного Берліна пройшла Міжнародна конференція з В'єтнаму (вона повинна була пройти у Вільному університеті, але Академічний сенат університету відмовив у наданні приміщень), в якій взяло участь кілька тисяч студентів. Заключна демонстрація з більш ніж 12 тисячами учасників була найбільшою німецької протестної акцією проти в'єтнамської війни. На ній Дучке закликав американських солдатів до масового дезертирства і до знищення НАТО. Від його ідеї покинути приписаний демонстрації і охороняється поліцією маршрут і пройти до американських казармах довелося відмовитися, оскільки була велика небезпека застосування зброї охороною казарм.

На організованою Сенатом Західного Берліна і Організацією німецьких профспілок проамериканської демонстрації 21 лютого 1968 р . учасники несли плакати з написом «Ворог народу № 1 Руді Дучке». Учня пекаря Віллі Франка демонстранти переплутали з Дучке і побили, студент Карл Ріхтер також був прийнятий за Дучке і насилу уникнув розправи.

Замах на Дучке

11 квітня 1968 Йозеф Бахманн справив три постріли в Дучке перед офісом ССНС. Дучке отримав смертельно небезпечні пошкодження мозку і дивом вижив після багатогодинної операції.

Мотиви Бахманна так і не були до кінця з'ясовані, і в нього було знайдено газетна фотографія Дучке і примірник «Національної газети», що послужило підставою вважати про правоекстремістських мотиви замаху. Багато студентів звинувачували видавництво «Шпрінгер» у причетності до замаху, так як воно багато місяців агітувало проти Дучке й демонструють студентів. Наприклад, газета «Більд» за кілька днів до замаху закликало «втихомирити» «бунтарських вождів». На наступних акціях протесту справа доходила до нападів на будівлю видавництва «Шпрінгер» і підпалювання його поштових автомобілів.

Протягом місяців Дучке знову вчився говорити й запам'ятовувати. З 1969 р. він лікувався у Швейцарії, Італії та Великобританії. У 1970 р. він почав навчання в Кембриджському університеті. Після зміни уряду в 1970 р. його дозвіл на проживання було анульовано, тому він переїхав до Данії, де став доцентом соціології в Орхуському університеті.

Бахманна за спробу вбивства засудили до 7 років тюремного ув'язнення. Дучке якийсь час підтримував з ним зв'язок, пояснював, що не має нічого особистого проти нього і намагався залучити його до ідей соціалізму. 24 лютого 1970 Бахманн наклав на себе руки у в'язниці. Дучке вініл себе в тому, що занадто рідко писав йому: «... боротьба за звільнення тільки розпочато; шкода, що Бахманн більше не може взяти в ній участь ...»

Пізні роки

З 1972 Дучке знову їздив по ФРН. Він шукав спілкування з лідерами профспілок і соціал-демократами (у тому числі з Густавом Хайнеман), чиє бачення про позаблокову демілітаризованої об'єднаної Німеччини він поділяв. 14 січня 1973 він знову вперше після замаху публічно виголосив промову на демонстрації в Бонні проти в'єтнамської війни. З липня він кілька разів відвідував Східний Берлін і зустрічався там з Вольфом Бірман, який з тих пір залишився його другом. Він підтримував контакт і з іншими дисидентами СЄПН: Робертом Хафеманном і Рудольфом Баро.