Маруся Климова: біографія

Біографія

Народилася в Ленінграді в родині капітана далекого плавання (згодом проректора Морської академії імені адмірала Макарова та представника Морфлоту в Нікарагуа). Закінчила філологічний факультет ЛДУ. Після закінчення університету працювала перекладачкою, науковим співробітником в музеї, але потім під впливом ідей естетичного нонконформізму знищила свій університетський диплом і кілька років перебивалася випадковими заробітками, підробляючи прибиральницею і санітаркою. У 1980-ті роки була пов'язана з культурою ленінградського андеграунду, на початку 90-х жила в Парижі. У 1994-му році заснувала російське Товариство Друзів Луї-Фердинанда Селіна і однойменне видавництво при ньому. У 1999-му і 2000-му роках спільно з Тимуром Новіковим проводить фестивалі петербурзького декадансу «Темні ночі». У червні 1999-го, напередодні двохсотлітнього ювілею А. С. Пушкіна, разом з Дмитром Волчек, Ярославом Могутіним і В'ячеславом Кондратович видала здобув скандальну популярність журнал «Дантес». У 2005 році знімає фільм «Вбивство Жоашена або те, що не зняв Фассбіндер» (за мотивами сцени з перекладеного нею роману Жана Жене "Керель»). Організувала і провела кілька міжнародних колоквіумів, присвячених творчості Луї-Фердинанда Селіна і Жана Жене. Постійний автор «Митиного журналу». Публікувалася в «Комерсанті», «Независимой газете», «Русском журнале», «Квіри», «Art-press» (Paris), співпрацювала з радіо «Свобода».

nВ автобіографічної трилогії («Блакитна кров», «Будиночок в Буа-Коломб», «Біляві бестії») дана широка панорама переломних для Росії 80-х-90-х років. Для романів Марусі Климової характерні гранична відстороненість авторського погляду, індиферентність до добра і зла, увагу до абсурдних і комічним деталей, розмитість меж між здоровим глуздом і безумством. Створені письменницею образи новоявлених російських денді і трансвеститів, з легкістю змінюють свої маски і наряди, як не можна краще відповідають атмосфері вселенського карнавалу тих років, що ознаменувалися стрімкою зміною соціальних ідентифікацій.

Збірник «Морські оповідання» - збори трагікомічних історій з життя моряків далекого плавання, викладених від чоловічої особи в нарочито грубої і цинічної манері.

«Моя історія російської літератури» являє собою щось середнє між зборами есе і романом ідей. Долі і твори російських письменників підносяться як факти особистої біографії автора. Книга рясніє парадоксальними і перебільшено суб'єктивними судженнями й оцінками.

У своїх книгах та інтерв'ю Маруся Климова зазвичай позиціонує себе як декадентка, маргіналку і ніцшеанку. На думку журналу «Новий світ», «актуальних для Марусі Климової письменників об'єднує мізантропія, маргінальність, сексуальні перверсії, презирство до норми, до" буржуазної "моралі (яка завжди третирується як обивательське). Напрямок політичного спектру особливого значення не має - лише б це був самий його край ».

Переклала з французької твори Л.-Ф. Селіна («Смерть в кредит», «З замку в замок», «Північ», «ригодон», «Інтерв'ю з професором Y», «Громи й блискавки: п'єси, лібрето, сценарії»), Жана Жене («Керель») , П'єра Гійота («Проституція», «Едем, Едем, Едем», «Кома»), Жоржа Батая («Історія очі»), Монік Віттіг («лесбійський тіло»), П'єра Луїса («Дамський острів»), Луї Арагона («Лоно Ірени»), Франсуа Жібо («Собакам і китайцям вхід заборонений», «Не все так безхмарно»), П'єра Буржада, Мішеля Фуко та ін. Також є автором російських перекладів книги Д. фон Гільдебрандт «Святість і активність» (з німецької) і «Символічного пейзажу» Кеннета Кларка (з англійської).

Член Союзу письменників Росії, член Спілки журналістів Росії, член Міжнародної федерації журналістів, член Спілки кінематографістів Росії. Твори опубліковані французькою, німецькою, сербською та італійською мовами.

У 2006 році Маруся Климова була удостоєна французького Ордена літератури і мистецтва.

У 2007 році за результатами інтернет-голосування, проведеного журналом «Собака.ру», визнана найзнаменитішою людиною Санкт-Петербурга в сфері мистецтва.

Походження псевдоніма

Псевдонім Маруся Климова є копією імені головної героїні відомої одеської злодійської пісні «Мурка», слова до якої імовірно написані автором пісні «Бублики» Ядова.

Нагороди

• Лауреат премії «Топ 50. Найзнаменитіші люди Петербурга »(2007)
• Кавалер французького Ордена мистецтв і літератури (2006) (l'Ordre des Arts et des Lettres)

Бібліографія

• Блакитна кров (1996)
• Паризькі зустрічі (2004)
• Будиночок в Буа-Коломб (1998)
• Селін в Росії (2000)
• Біляві бестії (2001)
• Моя теорія літератури (2009)
• Морські розповіді (1999)
• Моя історія російської літератури (2004)

Інтерв'ю

• Радіо Свобода / Поверх бар'єрів: Маруся Климова розповідає про книгу «Моя теорія літератури»
• Інтерв'ю Володимиру Іткін для «Книжкової Вітрини»
• Інтерв'ю журналу «Собака.ру»
• Інтерв'ю Ігорю Бондарю-Терещенко
• Інтерв'ю Кирилу Савицькому для журналу «Топос»

Комментарии

Сайт: Википедия