Про знаменитості
Михайло Швейцер: біографія
-
Абрамович Швейцер
Біографія
Народився 16 лютого 1920 р. в Пермі. Навесні 1925 року родина переїхала в Москву. Закінчив режисерський факультет ВДІКу (1943, майстерня С. Ейзенштейна). У 1941-1942 роках - асистент режисера ЦОКС, з 1943 року працював на кіностудії «Мосфільм». Був асистентом режисера на фільмі «Людина № 217» (1944). У 1951-1953 - режисер документальних фільмів та видових кінонарис на Свердловської кіностудії. Перші роботи в якості постановника створив спільно з однокашниками з ВДІКу - «Шлях слави» (1949, з Б. А. Бунеева і А. М. Рибаковим) і «Кортик» (1954, за А. Н. Рибакова, з В. Я . Венгеровим). Інтерес Швейцера до людських доль не тільки в переломні моменти історії, але і в ситуації непростого морального вибору в цілком повсякденного життя проявився в його самостійних фільмах про радянську селі - «Чужа рідня» (1956, за повістю «Не до двору» В. Ф. Тендрякова) і «Тугий вузол» (1957, за Тендрякова). Остання з стрічок піддалася різкій критиці партійної і подальшої переробки з метою спрощення і згладжування конфліктів і характерів. Пізніше вона була випущена в прокат під оптимістичним назвою «Саша вступає в життя». Лише в 1988 році режисер зміг частково відновити первісний варіант «тугого вузла».
Наступний фільм Швейцер поставив на історико-революційну тему. Це був «Мічман Панін» (1960) з В'ячеславом Тихоновим у головній ролі. Картина мала успіх, що забезпечило Швейцеру місце в обоймі радянських кінорежисерів першого ряду. Неабияку майстерність дозволяло режисеру навіть в пафосних, ідеологічно правильних творах («Час, вперед» по В. П. Катаєва, спільно з С. А. Мількіна, 1966; «Втеча містера Мак-Кінлі», за Л. М. Леонову, 1975 , Державна премія СРСР, 1977) знаходити, крім атракціонів і загостреності стильових рішень, по-своєму стереоскопічне бачення відображуваної епохи.
Повною мірою талант Швейцера розкрився в серії екранізацій літературної класики. У своїх версіях творів Л. М. Толстого («Воскресіння», 1960-1962; «Крейцерова соната», з Мількіна, 1987, Державна премія РРФСР, 1989), І. А. Ільфа та Є. П. Петрова («Золоте теля », 1968), А. П. Чехов (« Карусель », 1970;« Смішні люди », 1978), А.С. Пушкіна («Маленькі трагедії», 1980) і Н. В. Гоголя («Мертві душі», 1984) режисер дбайливо, уважно ставлячись мало не до кожного слова класиків, зберігає і особисту інтонацію, яка міняє свій регістр часом у межах однієї сцени: від комічної, фарсової, ексцентричної ноти - до сумної, драматичної, навіть трагічною.
В останнє десятиліття свого життя, важке для всієї російської кінематографії, режисер зазнавав труднощів з реалізацією своїх проектів, випустивши тільки два фільми - соціальний фарс «Як живете, карасі?» (1992, спільно з Мількіна) і своєрідний бенефіс «Послухай , Фелліні »(1993, спільно з Мількіна) з Людмилою Гурченко в єдиній ролі.
Михайло Швейцер помер 2 червня 2000 Похований на 39-ій дільниці Востряковському кладовищі Москви.
Нагороди і звання
- Заслужений діяч мистецтв РРФСР (1965)
- Народний артист СРСР (3 травня 1990) -за великі заслуги в розвитку радянського кіномистецтва
- Орден Пошани (28 грудня 1995) -за заслуги перед державою, багаторічну плідну діяльність у галузі культури і мистецтва
- Орден «За заслуги перед Вітчизною» III ступеня (13 березня 2000) -за видатний внесок у розвиток вітчизняного кіномистецтва
- Народний артист РРФСР (1977)
Досягнення
- 1989 - Державна премія РРФСР імені братів Васильєвих
- 1992 - Премія «Кінотавр» в номінації «Спеціальна премія за творчість»
- 1999 - Премія «Ніка» в номінації « Честь і гідність »
- 1977 - Державна премія СРСР
- 1998 - Премія Президента Російської Федерації в області літератури і мистецтва (12 січня 1999)
- 1995 - Лауреат Премії «Золотий Овен»
