Іван Степанович Ганецький: біографія

Біографія

Рід Гонецкіх походив з Польщі. Батько його, Степан Іванович Ганецький, дворянин Смоленської губернії, поміщик Духовщінского повіту, служив в Лейб-гвардії Семенівському полку, а з 1802 р. займався сільським господарством і служив з виборів; мати ж була уроджена Есмонт.

Отримавши виховання в 1-м кадетському корпусі, Ганецький 6 грудня 1828 був випущений на службу прапорщиком в Лейб-гвардії Фінляндський полк; в 1831 р. він вироблений в підпоручики, в 1833 р. - до поручика. У 1836 р. брав участь у військових діях проти горців на Кубані і на Чорноморській береговій лінії, спочатку під командуванням генерал-лейтенанта Малиновського, а потім генерал-лейтенанта Вельямінова, і пройшов хорошу бойову школу; за відзнаку в справах нагороджений 4 червня 1837 орденом св. Анни 3-го ступеня з мечами і бантом. У 1838 р. Ганецький призначений ротним командиром і отримав звання штабс-капітани, а в 1841 р. - в капітани. У 1847 р. він виправляв посаду молодшого штаб-офіцера в Лейб-гвардії Волинському полку, потім в Лейб-гвардії Ізмайловському полку і, нарешті, в Лейб-гвардії Фінляндського полку і в цьому ж році чин полковника; 27 вересня 1848 призначений командиром 2-го батальйону Лейб-гвардії Фінляндського полку. З 15 травня по 1 листопада 1849 Ганецький брав участь у поході гвардії до західних меж імперії, з нагоди Угорської кампанії, і 29 липня призначений командиром 1-го батальйону Лейб-гвардії Фінляндського полку. У 1852 р. отримав орден св. Георгія 4-го ступеня за 25 років служби в офіцерських чинах. У 1854 р. призначений командиром 4-го запасного батальйону Лейб-гвардії Фінляндського резервного полку, що формувався тоді в Москві. За сформування цього батальйону Ганецький перерахований у 5-й запасний батальйон, і 30 серпня того ж року призначений командувачем Лейб-гвардії Фінляндським резервним полком. У 1854 і 1855 рр.. знаходився в Санкт-Петербурзької та Виборзькій губерніях, в числі військ, які охороняли морське узбережжя від вторгнення ворога. 30 серпня 1855 підвищений до генерал-майори, з призначенням командиром 4-ї гвардійської піхотної бригади і Лейб-гвардії Фінляндського резервного полку. З 9 червня 1856 по 7 червня 1863 складався командиром Лейб-гвардії Фінляндського чинного полку і з дорученим йому полком брав участь у приборканні Польського заколоту, в 1856 р. нагороджений орденом св. Станіслава 1-го ступеня, у 1858 р. - св. Анни 1-го ступеня. Входячи до складу військ Віленського військового округу, він знаходився з 1 лютого по 7 серпня 1863 р. в Віленської губернії, а з 22 серпня до остаточного приборкання заколоту (29 жовтня) - в Гродненській губернії, де продовжував командувати військами до 15 листопада 1865 (тимчасово був приєднаний до цієї губернії і Ломжинський повіт). За Польську кампанію отримав ордена св. Володимира 2-го ступеня з мечами (1863 р.) і Білого Орла (1864 р.). Свої військові здібності він виявив, завдавши рішучої поразки в Ковенської губернії, при Мейдеке (26 і 27 квітня), сполученим скопищем Сераковського і Кілочки, а також у справах при Гавшіках, Гудішках і Шнурішках. Боротьба з поляками була тим важче, що повстанцями велася партизанська війна, в місцевості, багатої густими лісами та болотами. 7 червня того ж року Ганецький призначений командувачем 16-ї піхотної дивізії, а 19 серпня йому був наданий мундир Фінляндського полку. 30 серпня 1863 Ганецький був зроблений в генерал-лейтенанти й призначений начальником 3-ї піхотної дивізії; прокомандовав цієї дивізією 13 років, він довів її до блискучого стану, в 1871 р. нагороджений орденом св. Олександра Невського, а в 1874 р. - алмазними знаками до цього ордену. 4 квітня 1876 Ганецький призначений членом Олександрівського комітету про поранених і 19 лютого 1877 р. - командиром Гренадерського корпусу. На чолі цього корпусу він брав участь у російсько-турецькій війні і придбав почесну популярність. У військових успіхи Ганецького чимале значення мало його вміння говорити з солдатом, проникати до нього в душу і його надихати. У вересні 1877 р. він зі своїм корпусом увійшов до складу діючої Дунайської армії, і 2-го листопада весь його корпус був зосереджений під Плевною у Дольного дубняка і Гірського Нетрополя; на Ганецького було покладено командування усіма військами 6-го ділянки обкладення Плевни на лівому березі річки Віда. У битві він не щадив себе і нерідко знаходився під ворожими пострілами; 26 листопада він був контужений, але не небезпечно. 28 листопада Ганецький витримав перший відчайдушний натиск плевненского гарнізону і, перейшовши в наступ, примусив Осман-пашу до здачі. За цей блискучий подвиг він 29 листопада 1877 нагороджений орденом св. Георгія 3-го ступеня, покладеним на нього власноруч головнокомандувачем Великим Князем Миколою Миколайовичем Старшим:

Після взяття Плевни Ганецький залишався у діючій армії та скоїв з нею переходи через Габрово, Шипкинский перевал, Казанлик і так далі до узбережжя Мармурового моря і Архіпелагу. Тут 16 квітня 1878 він був проведений в генерали від інфантерії. Після закінчення війни Ганецький призначений членом Військової Ради, а 28 листопада 1878 р., в першу річницю Плевни, підвищений до генерал-ад'ютанта. 23 листопада 1880 г.зачіслен в списки Астраханського гренадерського полку; 21 травня 1881 призначений комендантом Петропавлівської фортеці, в 1883 р. нагороджений орденом св. Володимира 1-го ступеня. Помер Ганецький 8 квітня 1887 після нетривалої хвороби. Похований у Санкт-Петербурзі, в Новодівичому монастирі, поруч з могилою дружини. Його брат Микола Степанович Ганецький також був відомим бойовим генералом.

Джерела

• Список генералам за старшинством на 1886 рік. СПб., 1886.
• Милорадович Г. А.Список осіб свити їх величність з царювання імператора Петра I по 1886 р. СПб., 1886.
• Російський біографічний словник: У 25 т. / під спостереженням А. А. Половцова. 1896-1918.
• Військова енциклопедія / За ред. В. Ф. Новицького та ін - СПб.: Т-во І. В. Ситіна, 1911-1915. - Т. 7.

Комментарии

Сайт: Википедия