Про знаменитості
Надія Калістратовна Титаренко: біографія
-
українська радянська театральна актриса
Біографія і театральне творчість
Народилася в сім'ї вчителя. Дитинство провела в Білій Церкві під Києвом. Під час гастролей пересувного театру Курбаса «Кийдрамте» у 1920 начитається її захоплення театром. У 1921 закінчила курси при «Кийдрамте» і восени того ж року переїхала до Києва разом з театром. Титаренко була серед перших членів творчого об'єднання «Березіль», створеного Курбасом у 1922 в Києві, брала участь у його першому спектаклі «жовтня» (1922). У 1926 разом з театром переїжджає до Харкова.
Актриса синтетичного характеру Титаренко, як ніхто, була затребувана в авангардистських виставах і ревю «Березолю». Ролі: Рут Арнольдс («Секретар профспілки» по Скотт, 1924), Монтронька («Комуна в степу» Куліша, 1925), Галя («За двома зайцями»Старицького, 1925), Конрад («Жакерія»Меріме, 1925), Буржуазія («Шпана»Ярошенко, 1926), Зося («Сава Чалий»Карпенка-Карого, 1927), Юм-Юм («Мікадо»Саллівен, 1927), мадам Аполлінарія («Народний Малахій»Куліша, 1928 ), Рина («Мина Мазайло» Куліша, 1929), Параска («97» Куліша, 1930), леді Грей («Смерть леді Грей»Голованівського, 1934), Жермена («Східний батальйон»братів Тур, 1934).
У 1924 вийшла заміж за режисера Гната Ігнатовича, а в 1929 (розлучившись із першим чоловіком ) за режисера Володимира Скляренка, з яким прожила до кінця своїх днів.
Після розгрому театру «Березіль» у 1934 перейшла до Харківського театру Революції (1934-1941). Її чоловік в 1935 також залишив «Березіль» і став головним режисером Харківського ТЮГу. Під час війни Титаренко евакуювалася до Середньої Азії разом з чоловіком і виступала на сцені в складі Харківського ТЮГу.
У 1944 колектив Харківського ТЮГу був переведений до Львова і на його базі створено Львівський театр юного глядача, головним режисером якого знову став Скляренко. Титаренко стає провідною актрисою цього театру: Софія («Лихо з розуму» Грибоєдова), Оксана («Тарас Шевченко»Костюка), Софія («Останні»Горького), Оксана («Загибель ескадри»Корнійчука), Софія (« Безталанна»Карпенка-Карого), Дездемона (« Отелло»Шекспіра).
У 1947 Скляренко стає головним режисером Львівського оперного театру, в 1952 Харківського оперного театру, а в 1956 Київського оперного театру. Титаренко переїжджає разом з чоловіком. Після відходу зі сцени Львівського ТЮГу і переїзду до Харкова в 1952 вона більше на сцені не грала. Зігравши кілька незначних ролей у кіно («Правда», 1957; «У мертвій петлі», 1963), Титаренко повністю присвятила себе чоловікові та родині.
