Софія Степанівна Разумовська: біографія

Біографія

Походження

Софія Степанівна була дочкою письменника Степана Федоровича Ушакова, Новгородського, а потім Петербурзького губернатора і сенатора, і його дружини Анни Семенівни (дівоче прізвище невідоме). Ганна Семенівна в світлі мала скандальну репутацію. Вона була в першому шлюбі за Іваном Петровичем Бутурліним, а коли в неї закохався Ушаков, пішла від свого чоловіка і вийшла за коханця, «публічно вчинено любодейственний і противний церкви шлюб».

метресса

Софія Степанівна була одружена з генерал-майором Михайлом Петровичем Черторижскім, флігель-ад'ютантом Петра III, і рано залишилася вдовою, від хворого, сухотного чоловіка дітей вона не мала.

При дворі Софія була відома своїм франтівством , любов'ю до світла і до всяких розваг і мала репутацію «маленької метресси».

Перед одруженням Великого Князя Павла Петровича, коли у Катерини II з'явилися сумніви, «зміцнить чи шлюб Цесаревича, внаслідок слабкості його здоров'я, порядок престолонаслідування в державі, на Софію Степанівну покладено було доручення випробувати силу своїх принад над серцем Великого Князя ». У 1772 році у неї народився син, якого назвали Семеном Опанасовичем Великим і якого імператриця взяла до себе на виховання.

Другий шлюб

Незабаром після народження сина Софія вийшла другим шлюбом за графа Петра Кириловича Розумовського, обер-камергера, другого сина гетьмана. Вона була на п'ять років старша за чоловіка, і граф Кирило Григорович Розумовський був дуже незадоволений цією весіллям, сильно недолюблював свою невістку, яку називав«картуазною бабою»,і докоряв її за марнотратність. У цьому, проте, вона цілком підходила чоловікові, a своєю нерішучістю і мінливим характером була дуже на нього схожа, тому, ймовірно, подружжя ніжно любили один одного і жили дуже дружно.

Шлюб їх був бездітний; дуже слабке здоров'я і невиліковна, на думку старого-гетьмана, хвороба графині (солітер) вимагав постійного лікування, і графиня жила з чоловіком майже безперервно за кордоном: в Італії, Швейцарії, Голландії, а також у Парижі та на півдні Франції, в Монпельє, модному в той час курорті. Ця, за висловом гетьмана,«Циганське життя»викликала величезні витрати і постійні прохання до батька і свекру про посібнику.

За призначенням графа Петра Кириловича, при сходженні Павла I на престол, присутніх в Сенат, Розумовські повернулися до Петербурга і оселилися на розі Набережної та Гагарінської вулиці, в своєму будинку, що прикрасили безліччю цінних речей, куплених у Франції під час революції. Тут і померла графиня Софія Степанівна, незабаром після приїзду в Росію, 26 вересня 1803 року.

З залишеного нею заповіту (від 28 листопада 1802) видно, що вона була хоч і недалека жінка, але простодушна, добра і релігійна і перед смертю постаралася привести свої справи в порядок, склавши опис, своїм особистим боргах і призначивши грошові виплати своїм людям, яких просила чоловіка відпустити на волю. Курйозно при цьому саме розподіл нею між близькими залишаються після неї речей, «мої невеликі скарби», як вона висловлюється, в числі яких простодушно нею перейменовуються образу і «Мадонна» Карло Дольчи.

Похована графиня С. С. Разумовська в Олександро-Невській лаврі, на Лазаревському цвинтарі, де їй споруджено оплакували її чоловіком великий саркофаг з білого мармуру з головами медуз і плаче жіночою фігурою; на пам'ятники висічена епітафія:

Комментарии

Сайт: Википедия