Володимир Барвінок: біографія

Біографічні відомості

Володимир Барвінок народився в 1879 році в сімейному маєтку, розташованому на Чернігівщині в селі Охрамієвичі, де його предки жили протягом понад ста років. У 1905 закінчує Київську духовну академію (нині Національний університет «Києво-Могилянська академія»), де його вчителем був відомий літургіст А. А. Дмитрієвський. Того ж року одружився на Євгенії Воловик, родом з Умані. Барвінки жили на Подолі, вул. Фрунзе, 31. У період з 1905 до 1917 проживає у Петербурзі, де народжується його син Борис. З 1905 до 1908 навчається в Санкт-петербурзькому археологічному інституті, з 1908 до 1911 - на історико-філологічному факультеті Петроградського університету, де отримує ступінь магістра богослов'я. З сім'єю він часто відвідує Київ.

До кінця 1917 року працював у центральних установах Священного синоду. Одночасно (1912-1917) викладав історію у Петроградському реальному училищі А. І. Гельда. З початком революції В. Барвінок негайно повертається на батьківщину до Києва і потрапляє до серця подій навколо української незалежності. У 1918 Барвінок в якості бібліографа та книгознавця сприяє комплектуванню фондів щойно створеної Національної бібліотеки української держави. У період від 1918 до 1919 працює на українську державу, пізніше Українську Народну Республіку в департаменті сповідань (пізніше департамент перетворюється на міністерство сповідань).

Метою роботи цього відомства і, зокрема, Володимира Барвінка, була державна політика по відношенню до церкви. Міністерство вимагало від церкви українізацію церковних справ та незалежність (автокефалію) Української православної церкви від Московського патріархату. Завдяки міністерству сповідань зав'язувалися міцні партнерські відносини між українською державою і церквою. Одночасно з роботою при міністерстві УНР Барвінок викладав літературу та українознавство у київській технічній школі.

З відступом армії УНР з Києва і входженням України до складу СРСР, В. Барвінок залишається у Києві і переходить до наукової діяльності. У період 1919-1928 працює в історико-філологічному відділі Української академії наук, після 1921 - у Всеукраїнській академії наук. Незважаючи на початок репресій та складні матеріальні умови, історико-філологічний відділ завзято займався поширенням української мови в наукових галузях. 30 серпня 1924 Володимир Барвінок став секретарем комітету, який був створений в кінці серпня 1924 по нагоди 350-річчя друкарської справи на Україні при археографічної комісії ВУАН, яку очолював Михайло Грушевський. Метою існування комісії було створення наукового опису видань, надрукованих на території етнографічної України в XVI-XVIII століттях.

З 1924 року до 1933 року В. Барвінок працює в археологічному комітеті Всеукраїнської академії наук. Одночасно, в період 1924-1925, - нештатний постійний співробітник академічної бібліотеки в Михайлівському саду. Барвінок також працює в Українському науковому інституті книгознавства, де створює твір «Загальний огляд стародруків київських бібліотек», що зберігає наукову цінність і в даний час. У передмові до цього твору Барвінок робить ризикований на той час крок - критикує недолік фінансування Всеукраїнської академії наук і підкреслює, що київські старі видання принципово відрізняються від московських.

З 1928 року по 1930 рік-секретар Софійській комісії ВУАК та художнього відділу ВУАК. У 1930 народився онук Юрій. У період 1930-1933 Барвінок працює секретарем Всеукраїнського археологічного комітету (ВУАК), який координував усю археологічну діяльність на Україну.

Опис діяльності та праць

Працював у багатьох різноманітних галузях, в першу чергу його цікавила історія України, історія слов'янських народів і українське стародрукарство. Автор праць з історії православної церкви та її діячів, статей історично-юридичного змісту. Описував стародруки київських книгозбірень, Щекавицької та Андріївської церков, латинські та польські стародруки в архівах і бібліотеках Москви і Петербурга. Допомагав академіку М. І. Петрову в підготовці досліджень з історії староукраїнського письменства. Самим відомим його твором є «Никифор Влеммід і його твори». Більшість його статей друкувалися в журналах і газетах.

Наступний перелік є лише незначною частиною його творів:

• «Роль балканських слов'ян в історії Візантії за IV-го Хрестового походу» / / Ювілей. зб. на пошану академіка Д. І. Багалія. (Київ, 1927)
• «Никифор Влеммід і його твори» (Київ, 1911, магістерська дисертація).
• «Огляд бібліографії церковнослов'янських стародруків» (1925 р.)
• «Про обов'язки государів на думку Никифора Влемміда» (Київ, 1911).
• «Символізм російського іконопису 16-17 ст.» (Київ, 1912)
• «Загальний огляд стародруків київських бібліотек »(Київ, 1924).
• Навчально-літературна діяльність проф. В. Ф. Павліцкого / / Церк. вест. № 31 (1911)
• «Час походження проздравних велічалій і обраних псалмів» (Київ, 1910)
• «Давня боротьба росіян з німцями» (Петроград, 1915)

Також він є і автором рецензій: «Огієнка. Історія українського друкарства. Т. 1 »/ /« Зап. Істор.-філол. відділу », Київ, 1926, кн. 7-8; "С. І. Маслов. Українська друкована книга XVI-XVIII ст." / / Там само; «Свєнціцький. Іконопис Галицької України XV-XVII віків »/ /« Хроніка археології та мист-ва », К., 1930, ч. 2.

Комментарии

Сайт: Википедия