Півтора рубля за переконання. Олег Мілявський

За часів Радянського Союзу проходив якось в Одесі фестиваль «Місто-герой для міста-героя!» - Тобто, столиця прислала одеситам популярних московських акторів у якості дружнього привіту. У числі москвичів був і Олег Анатолійович Мілявський, знаменитий конферансьє. Концертну програму завершував саме він, за принципом «краще на закуску».

Виступи проходили на відкритому майданчику, і, як навмисне, у фіналі пішов дощ, а тому концерт довелося швидко згортати. Злі журналісти на наступний день надрукували в «Одеській правді» статтю про те, що концерт взагалі нікуди не годився, а всіма вихваляється Мілявський здивував повною відсутністю дотепності. Олег Анатолійович статтю цю прочитав і ввечері вийшов на сцену першою. Привітався, пожартував - публіка розсміялася. Пожартував вдруге - сміх ще голосніше, розповів третій жарт - публіка вибухнула аплодисментами. Тоді Мілявський розвів руками і здивовано сказав:

- Чому всі сміються? Я ось сьогодні прочитав в газеті, що є чи не найбільш тупим конферансьє в Союзі ... А ви смієтеся! Виходить, ви не згодні зі своєю газетою? Я не розумію: чи то в залі зібралися люди такі ж, як я, чи то автор статті не такий, як ми з вами ...

У залі закричали «Браво!», І Мілявського дуже довго не відпускали зі сцени. А через день «Одеська правда» опублікувала персональну статтю про відомого конферансьє, всерйоз звинувачуючи його в ідеологічній диверсії. Кращої реклами, поза сумнівами, придумати було важко, і всю фестивальну тиждень концерти за участю Олега Анатолійовича збирали аншлаги. А ось після повернення в Москву акторів зустрічав в аеропорту товариш Вартанян, чиновник з Міністерства культури, від якого залежали тоді акторські категорії, а відповідно, і зарплати. Підійшов він особисто до Мілявської і негайно повіз його до міністра.

У міністерському «культурному» кріслі сиділа тоді Фурцева, і першим, що вона вимовила при вигляді Мілявського, був грізний питання:

- Олег Анатолійович! Хто вам сказав, що ви маєте право засуджувати думка, висловлена одеським обкомом партії?

- Думка обкому? - Здивувався Мілявський. - Я? Та я ні з ким там і не знайомий навіть ...

- Досить валяти дурня! - Обурилася Фурцева і вказала на що лежала перед нею газету. - Прекрасно розумієте, що «Одеська правда» є органом обкому! В ній це написано, в кінці кінців!

Мілявський зітхнув, але каятися не поспішив.

- В такому разі, Катерина Олексіївна, скажіть, а чому одеський обком заперечує думку московського міськкому партії? Нашу програму адже міськком стверджував? Інакше й бути не може - я не уявляю, що можливе існування мистецтва без партії!

Фурцева дуже уважно подивилася в чесні очі конферансьє і теж зітхнула.

- Знаєте, Олег Анатолійович ... - сумно сказала вона. - Ви ж чудовий артист. Більше того - ви ж один з кращих наших артистів ... Ось у мене лежить подання на вищу категорію конферансьє Мілявського ... І знаєте, я його не підпишу. Коли такий прекрасний артист дозволяє собі подібне хамство на партійному рівні, я підписати йому вищу категорію просто не можу - адже це мені доведеться потім виправдовуватися ... на тому ж рівні ... Ні, Олег Анатолійович! Ніяк не можу!

- Катерина Олексіївна, - м'яко сказав Мілявський. - У мене зараз категорія - перша нижча. Це по грошах - тринадцять п'ятдесят за один концерт, ви ж знаєте. А після підвищення буде у мене ставка аж цілих п'ятнадцять рублів - і це чудово! Але от мені зараз сам міністр культури СРСР сказав, що я - один з кращих артистів. Це справжня нагорода для мене, що там категорія! Але як же я, один з кращих на думку самого міністра, можу собі дозволити торгувати власними переконаннями за жалюгідні півтора рубля? Ні, Катерина Олексіївна! Ніяк не можу!

Фурцева розсміялася, махнула рукою і підписала подання на вищу категорію.

« Попередня історія Наступна історія »