Невдалий суп. Юрій Борисович Левітан

У вісімдесятих роках двадцятого століття володар легендарного голоси, який жителями Радянського Союзу вважався символом телерадіоновостей, Юрій Борисович Левітан, як і всі диктори, працював в Останкінському телецентрі. Телеглядачі могли чути його неповторний голос як під час проведення парадів і оглядів на Червоній площі, і під час перегляду фільмів (Левітан займався озвучуванням).

Це був час, коли в одному з головних телецентрів країни можна було зустріти дуже відомих людей, обожнюваних народом артистів і режисерів, лауреатів різноманітних премій, і просто живих легенд. І всі ці знаменитості ще не називали себе суперзірками і навіть не знали про існування «зіркової хвороби». Але, так як ніщо людське мешканцям Останкінської телевежі було не чуже, всі вони з настанням обіднього часу збиралися в їдальні.

У великому приміщенні могли розміститися близько трьохсот чоловік. Поки одні телевізійники трапезували, інші стояли в черзі за стандартними комплексними обідами. Давали перше, друге і компот. За порцією столовскіх їжі в поряд стояли і прості працівники телестудії й народні артисти та лауреати і навіть живі легенди. Сюди ж на обід приходив і постарілий Юрій Борисович Левітан.

Товариш Левітан змінився тільки зовні, його впізнаваний голос як і раніше був міцним і звучним.

Як-то Юрій Борисович взяв у стійки порцію супу і присів за столик. У залі було дуже шумно, телевізійники обмінювалися новинами, ділилися враженнями, обговорювали досягнення, і раптом з якоїсь причини все раптово замовкли ...

І тут настала тишу порушив гучний і чіткий голос Левітана. Юрій Борисович вимовив тільки одну фразу, але як завжди - в стилі «Від радянського Інформбюро».

- А супец-то нині ... лайно!

Кажуть, що від реготу присутніх у залі людей ледь не здригнулася вся Останкінська телевежа!

« Попередня історія Наступна історія »