Ахмат: биография

Боротьба з незалежністю Криму

Хан Ахмат успадкував у старшого брата проблему боротьби з незалежністю Криму, яка була однією з основних завдань історії Великої Орди і в підсумку призвела до загибелі Великої Орди.

У 1476 році хан Ахмат зважився втрутитися у кримські справи. У 1475 році Менглі-Гірей був скинутий своїми братами Нур-Девлетом і Хайдаров. Менглі-Гірей шукав притулку в Кафі (Феодосія), яка до цього часу вже була захоплена турками. У 1476 році Хаджіке, молодший брат Емінека, беклярі-бека Нур-Девлета, не порозумівшись зі своїм братом, закликав Ахмата до Криму і той скористався ситуацією і посадивши на Кримський престол свого племінника, сина старшого брата, Джанібека, при якому Хаджіке став беклярі- беком.

Закріпившись у Криму та Північному Причорномор'ї Ахмат міг вважати відновленим колишню могутність Золотої Орди. Він направив Мехмеду II за формою дружнє послання, яке однак назвав ярликом, тобто посланням від вищого государя до нижчому.

Разом з тим Джанібек вступив у відносини з Московським князем, бажаючи заручитися притулком на випадок втрати влади, мабуть він відчував себе невпевнено. Навесні 1477 Джанібек був змушений поступитися престол Нур-Девлет, можливо при схваленні Ахмата. У сафарі 882 р. (травень-червень 1477 р.) Ахмет звертається до султана вже не так зарозуміло, він шукає союзу з ним. Однак наприкінці 1478 Менглі-Гірей повернув трон з допомогою Туреччини, визнавши себе її васалом. Після цього турецький султан підтримував з Ахматом формально дружні відносини, але не мав у цих відносинах помітною зацікавленості.

Відносини з Руссю і західна політика

Вже в 1460 році, в перший рік правління, Ахмата руські літописи повідомляють про його похід на Переславль Рязанський. У відносинах з Руссю прагнув відновити реальну залежність, однак не мав для цього достатніх сил. У 1468 році татари Великої Орди зробили набіг на Рязанське князівство і область Беспуту на правобережжі Оки. У 1471 році загін вятчан (у той час ще незалежних від Москви), спустившись по Камі і Волзі, розорив Сарай. У тому ж році хан прийняв пропозицію польсько-литовського короля Казимира IV укласти союз проти великого князя московського Івана III, який припинив виплату данини в Орду. У липні 1472 здійснив невдалий похід на Москву, у ході якого зміг лише спалити місто Олексин (29 липня) на правобережжі Оки. Змушений був відступити, не вступивши в бій з московським військом (1 серпня), так як отримав звістки про напад на його власні улуси невеликого загону Мухаммада Шейбані.

Велику дипломатичну активність щодо Ахмата виявляла Венеція. Основною метою цієї політики венеціанців був пошук потужного союзника, який допоміг би зупинити просування турецького султана Мехмеда II. У 1470 році сенат заслухав доповідь авантюриста Джованні-Баттіста делла Вольпі (Іван Фрязіно в російських літописах), який доносив про можливість Ахмата виставити 200000 воїнів. У 1471 році сенат послав до Ахмату Джованні-Батіста Тревизан з пропозиціями антитурецького союзу, але посол був на три роки затриманий в Москві і прибув до Ахмату тільки в 1474 році. За цей час делла Вольпе зробив ще одну поїздку до хана і в 1472 році доповідав про готовність хана почати бойові дії проти турків через Угорщину за умови щорічної виплати 10000 дукатів та одноразової виплати 6000 дукатів. Сенат скептично поставився до цієї доповіді. Проте в 1476 році до Венеції повернувся Тревизан з двома послами від Ахмата, сенат прийняв пропозицію почати війну з Туреччиною через Дунай і знову послав Тревизан з 2000 дукатів. Разом з тим проти цього заходу рішуче виступив Казимир IV, який, мабуть, був проти дій Ахмата через його території в Північному Причорномор'ї. У 1477 році сенат відкликав Тревизан, який встиг доїхати тільки до Польщі. У Ахмата були серйозні підстави турбуватися з приводу посилення Османської імперії, так як турки захопили в Криму князівство Феодоро та генуезькі володіння, які раніше були в залежності від Золотої Орди, а незалежність від Орди Кримського ханства трималася на турецькій підтримки.