Галина Пашкова: биография

У цей період ми з Анатолієм Давидовичем часто бували у неї вдома. Познайомилися з її чоловіком Костянтином Борисовичем, який дуже дбайливо ставився до неї. Пригадую в їхній квартирі величезну ялинку, яка завжди стояла до кінця січня, а то й довше, і прибирали її зазвичай тоді, коли вона зацвітала. Пригадую наші розмови за великим столом "сороконіжка", на якому під час свят завжди був смачний пиріг і якось по-особливому приготована Галиною Олексіївною качка. І, звичайно, не обходилося без кількох чарок горілки. Іноді зустрічалися за столом і з В. Махлянкіним, який завжди робив для неї аранжування. Їх дружба тривала до тих пір, поки не стався неприємний інцендент. Коли в Театрі Вахтангова збиралися ставити Брехта (без Пашкової?), А його запросили взяти участь у цій роботі як аранжувальника, Махлянкін віддав театрові її "нульову" фонограму. Цього Галина Олексіївна пробачити йому не змогла.

У Галини Пашкової було багато творчих планів на майбутнє, і, звичайно, вона мріяла зігратиДоллі Галахеру своєму рідному театрі. Тоді ще це було можливо, і думаю, що мюзикл "Хелло, Доллі!" З її участю міг би стати таким самим явищем, як колись "Мадемуазель Нітуш". Але, на жаль! Театру було вже не до неї. Остання її роль на вахтанговський сцені була у виставі "Тринадцятий голова". На жаль, ця її робота не була відображена в тому спектаклі, який знімало телебачення, з-за принципових розбіжностей її з режисером, а на компроміси вона ніколи не йшла. Це був великий епізод, який навіть і не назвеш епізодом, тому що фактично в одній сцені, як її грала Галина Пашкова, бачилася вся біографія цієї жінки непростої долі, і в той же час була така обробка і філігранність гри, яка була властива й іншим її роботам. І бачилося ще стільки незіграних нею ролей. Ось приклад ще однієї трагічної долі актриси, повної ще духу і творення, але незатребуваною театром. А міг би й відбутися її творчий альянс з відомим пітерським режисером Олександром Бєлінським, коли з ініціативи Пашкової намічалася дуже цікава робота - центральна роль у п'єсі Альдо Ніколаї "Метелики, метелики". Переговори з Михайлом Олександровичем Ульяновим, художнім керівником Театру ім. Вахтангова, були позитивними. І раптом з'ясовується, що примірник п'єси загублений, а Бєлінський виявляється зненацька зайнятим іншим спектаклем. Ще кілька нервових розмов з Ульяновим по телефону, і ця робота відпадає як би сама собою. А тут ще буквально такі одна за одною смерті її найближчих людей, спочатку сестри Лариси Пашкової, дуже яскравою вахтанговський актриси, потім дочки Тані і, нарешті, старшої їхньої сестри, від якої у Галини Олексіївни залишилася тільки кішка. До речі, кішки завжди були в будинку Галини Олексіївни, і цю руду, пухнасту, яка могла ходити і по столу, вона теж дуже любила.

І ще хочеться згадати одну нашу спільну з нею роботу. Кілька років до цього Пашкова записала на "Мелодії" розповідь Анрі Барбюса "Ніжність". Листи героїні цієї розповіді, які приходять до її коханому після їхнього розлучення, коли її вже немає в живих, чергувалися піснями В. Махлянкіна на вірші відомого поета і перекладача Олександра Голембо. Їй дуже хотілося, щоб ми повторили це на радіо, але мені здавалося, що краще зробити інший, свій варіант без співу, а з французькими мелодіями в оркестровому виконанні. І ми це здійснили, підібравши чудову музику, яка в поєднанні з текстом чіпала до сліз. Але в цьому не було ні тіні сентиментальності, у яких, звісно, ??заслуга самої актриси. Я б назвала цю її роботу маленьким шедевром, і тут немає ніякого перебільшення. Ми отримували найвдячніші слова від слухачів (серед них були і мої колеги). Неодноразово "Ніжність" з Пашкової давалася в ефір, потім і пластинковий варіант, і кожного разу цей її моноспектакль був окрасою вечірнього часу в ефірі.