Михайло Никифорович Катков: биография

Не перебував на державній службі, тим не менш з 1856 року Катков отримує чин статського радника, а з 1882 - таємного радника.

У 1880-х роках, після приходу до влади Олександра III і групи консерваторів, близьких йому за духом, Катков отримує в руки досить серйозні важелі впливу на державну політику. Він особисто і керовані ним «Московские ведомости» постійно ведуть критику дій уряду «справа» і проводять низку націоналістичних акцій щодо усунення «інородців» зі складу кабінету міністрів. Найпершими ворогами Каткова в середині 1880-х років стають міністр закордонних справ Микола Гірс і міністр фінансів Микола Бунге. При будь-якої особистої зустрічі з государем, і тим більше у пресі Катков постійно звинувачував Гірса західництво, надмірної поступливості перед натиском Німеччини та Австро-Угорщини, і говорив, що завдяки зусиллям Гірса існуєНе російське Міністерство закордонних справ, а «Міністерствозакордонних справ уРосії». Ця дотепна фраза була підхоплена і тиражувана навіть прихильниками Миколи Гірса.

Після провалу політики Росії в Болгарії в 1885-1886 роках вимоги відставки Гірса і призначення справді «російського міністра» (на цю роль тоді передбачався глава Азіатського департаменту Іван Зінов'єв) стали особливо непримиренними. Будь-яка невдача російської зовнішньої політики негайно зверталася Катковим «на користь» боротьби за відставку «іноземного міністра». Однак якщо в наступі на Міністерство фінансів консерваторам вдалося домогтися успіху (і під їхнім тиском Микола Бунге був замінений їх висуванцем Іваном Вишнеградський), то спроба вплинути на керівництво зовнішньою політикою в кінці кінців викликала роздратування і гнів Олександра III. У березні 1887 року, виведений з себе черговий розгромної статтею «Московских ведомостей», він розпорядився(через того ж Феоктистова)зробити їмофіційне застереження. Втім, завдяки впливовим прихильникам Каткова в правлячих колах конфлікт з государем була приглушена, але і кампанія проти Миколи Гірса також не досягла своєї мети. У результаті своєї агресивністю, жорсткістю і нетерпимістю в будь-яких питаннях, будь то гімназійна реформа чи судова система, Катков нажив собі набагато більше ворогів, ніж друзів, хоча і ті, і інші визнавали його силу.

В останні дні свого життя, в травні 1887 року, опинився (тимчасово) скомпрометований в очах імператора Олександра III через наклепницькому приписаного йому авторства листа президенту Палати депутатів Франції Шарлю Флоке (Charles Floquet); у своїх листах близькому до царя обер-прокурора Святійшого Синоду К.П. Побєдоносцеву сам Катков висловлював думку, що «автором цієї мерзоти був Катаказі» (раніше посланник Росії в США). У подальшому своєму листі Побєдоносцеву Катков, для зведення імператора, писав:

n

Від самого початку моєї громадської діяльності, я ні до якої партії не належав і ніякої парті не формував, не перебував у солідарності ні з ким. Моя газета не була органом так званого громадської думки і я здебільшого йшов проти течії; газета моя була виключно моїм органом.<...>Ні з ким, ні в якій солідарності не перебуваючи, я свято дотримувалися свою незалежність. Висловлював тільки те, що вважав, за своїм переконанням і розумінню, корисним без будь-якого дивиться або пристрасті.<...>Графу [Д.А.] Толстому Його Величність вказав на деяких осіб, які компрометують мене своєю близькістю до мене. Тільки тепер, у ці останні дні, я дізнався від осіб, які заслуговують повної довіри, що саме Богданович скрізь і за будь-якому випадку видавав себе моїм другом, однодумцем, співробітником і навіть нібито він їздив до Парижа за моїм дорученням.<...>Свідчу моєю честю, що я ні в якій інтимності з цією людиною не був<...>.

N