Олег Миколайович Зобов: біографія

Біографія

Сім'я

Народився 23 лютого 1958 року в Даугавпілсі Латвійської РСР. Батько, Микола Олександрович Зобов, в шістнадцять років пішов на Велику Вітчизняну добровольцем. Служив артилеристом; перший бій прийняв у районі Бекетовка, що в тридцяти кілометрах від Сталінграда, пройшов з боями територію аж до Дрездена, до знаменитої зустрічі на Ельбі, де й зустрів Перемогу. Кадровий військовий, гвардії майор, орденоносець. Після звільнення в запас працював на танковому заводі, переїхав до Прибалтики, де пізніше народився Олег Миколайович.

У ранні роки

Після переїзду сім'ї до Каунас почав займатися в парашутному клубі місцевого відділення ДТСААФ, став кандидатом у майстри спорту з парашутизму. Двічі невдало вступав до Рязанське вище командне училище ВДВ, але його курсантом став у напрямку легендарного творця і майбутнього командувача ВДВ В. Ф. Маргелова, який розгледів у строковики справжнього солдата. Закінчивши училище, для подальшого проходження служби направлений до 104-й полк 76-ї Чернігівської Червонопрапорної повітряно-десантної дивізії. З березня 1986 по квітень 1988 Олег Зобов брав участь у бойових діях на території Демократичної Республіки Афганістан. У грудні 1994 року був відряджений до Чечні.

Подвиг

1 січня 1995 за наказом генерала І. Бабічева, зведений батальйон 237-го Торуньського Червонопрапорного парашутно-десантного полку 76-ї Псковської повітряно-десантної дивізії, входив в Грозний з боку Заводського району. Перед десантниками було поставлено завдання - при мінімальній кількості втрат висуватися до міського залізничного вокзалу і дістатися до потрапили там в оточення батальйонам сто тридцять перший майкопської мотострілкової бригади і 81-го мотострілецького полку. При русі до території парку імені Леніна колона втягнулася у вузьке простір вулиці й потрапила в засідку. Бойовики обстріляли десантників, діючи за добре зарекомендувала себе тактики: підбиваючи передню машину, а потім методично обстрілюючи з укриттів знерухомлених російських військових.

У ході бою снайпером був важко поранений командир 5-ї парашутно-десантної роти 237-го полку гвардії капітан Чупринін гв. ст. лейтенант Зобов прийняв командування над залишилися в строю роти десантниками на себе.

Олег сам отримав поранення від будинку, що вибухнув в безпосередній близькості ПТУР, але продовжував керувати боєм. Контужений, він прийняв рішення атакувати триповерховий будинок, звідки вівся вогонь. Зібравши навколо себе групу бійців, він зумів підійти до будівлі впритул. Висадивши центральні двері з гранатомета, десантники увірвалися всередину, попередньо закидавши гранатами вікна і підвальне приміщення. Вогонь припинився, позицію зайняли майже без бою, але цих дорогоцінних хвилин вистачило, щоб відтягнути на тротуар перегородили шлях підбитий танк і дозволити колоні батальйону продовжити рух. Старший лейтенант Зобов зібрав залишилися десантників, віддав наказ занурити поранених і вбитих на вцілілу колісну техніку і під прикриттям броні прийняв рішення відходити. У той день в.о. командира роти ст. лейтенант Зобов вивів з-під обстрілу 163 солдата.

Наслідки поранення і смерть

Після тривалого лікування в госпіталі всупереч рекомендаціям лікарів, Олег Зобов відмовився коммісоваться і в званні капітана повернувся на службу у свій полк. У полку підшукали посаду спокійніше ротної - він став помічником начальника штабу. Але характер цієї людини не дозволив йому просити для себе поблажок. Щоранку він, туго затягуючи корсет, перемагаючи біль, відправлявся на службу. Незважаючи на часті переїзди, він періодично лягав у місцевий госпіталь (Псков, Петербург) на обстеження або на черговий курс лікування, яке з кожним разом ставало все більш виснажливим і болючим. Через перелом хребта внаслідок компресійного удару став погано працювати кістковий мозок, що виробляє кров'яні тільця. Позначалися і наслідки осколкового особового поранення. Невдовзі лікарі поставили діагноз: лімфогранулематоз.

Комментарии