Володимир Андрійович Старицький: біографія

Біографія

Онук Великого князя Московського Івана III, двоюрідний брат царя Івана IV Грозного. Син святої княгині Єфросинії Старицької (Єфросинії Андріївни Хованський). У 1537-1540 роках після придушення заколоту свого батька Андрія Івановича проти уряду Олени Глинської, разом з матір'ю перебував в ув'язненні. У 1541 році князі ШуйсьКі, що очолили опікунська рада над Іваном IV, звільнили князя Володимира.

У грудні 1541 Володимиру був повернутий старицький доля: «вотчину йому батька його віддав і велів у нього бити бояром іншим і дворецькому та дітям боярьскім не батьківському». Заміна колишнього княжого двору була проведена з політичною метою так як Володимира продовжували розглядати як претендента на московський престол.

При молодому царя Івана IV брав участь у багатьох державних справах, військових походах. У 1549 році в Москві заміняв Івана IV, який очолював тоді похід на Казань. У 1552 році князь Володимир командує царської дружиною під час штурму Казані. Він, очолюючи військо, одним з перших увірвався в місто, а потім першим привітав свого брата з перемогою.

Хвороба царя

У березні 1553 року, під час важкої хвороби царя, бояри бачили в князя Володимира кандидата на московський престол замість сина Івана IV царевича Дмитра Івановича, до бояр долучилася й мати Володимира, княгиня Єфросинія. Придворні розділилися на дві партії і перемога дісталася прихильникам царя. Було складено крестопріводная запис на вірність царевичу Дмитру, яку Володимира змусили підписати, незважаючи на заперечення матері. До самої Євфросинії бояри тричі посилали вимогу «щоб і вона привісили свою печатку до крестопріводной запису», що нею було зроблено, але «багато вона лайливих промов говорила». Існує думка, що Володимир був цілком задоволений запропонованим йому місцем голови опікунської ради при малолітньому Дмитра і з цієї причини дав присягу царевичу.

Після одужання царя Володимир, за участь у спробі державного перевороту, потрапив у немилість і був засланий до свого спадку, де побудував шатровий Борисоглібський собор. Опала тривала недовго, в 1554 році, після народження у царя сина Івана, Володимир Старицький був призначений опікуном царевича і главою регентського ради. Одночасно Володимир дав присягу новому синові Грозного, яка суттєво обмежила його права як удільного князя. Він повинен був жити в Москві, а не в своїй долі і мати при собі не більше 108 дворян, «А більш того людей у ??себе у дворі не держати, а опріч того служивих людей своїх всіх тримати у своїй отчині». У складеному в цьому році заповіті царя князь Володимир був названий спадкоємцем трону, якщо царевич Іван помре в дитинстві.

Перший донос

На початку 1563 Старицький вже був предводителем походу на Полоцьк. У травні того ж року на князя Володимира і його мати царя був поданий донос, що звинувачує їх у змові проти Івана IV.

n

Цар викликав єпископів, щоб одержати їхню згоду на суд. Митрополит Макарій та єпископи порадили Івану IV пробачити Старицьких. Іван IV послухався, але слідом за тим взяв бояр, дяків та інших придворних князя Володимира на свою службу і замінив їх людьми, у чиїй вірності він міг бути впевнений. Це було рівноцінно організації стеження за князем Володимиром.

n

Після цього випадку мати Володимира виявила бажання прийняти чернечий постриг на що було отримано згоду царя (стариця Євдокія вийшла в заснований нею Воскресенський Горицький монастир і «поволік ж їй государ устроіті ество і питвом і служебники і всякими Обіходи за її мучить»). На думку дослідників, Євдокія і була основним винною особою, так як Володимиру Іван «вотчиною своєю повів йому володіти по старому звичаю». Пізніше Іван Грозний писав про цей процес проти Старицьких: «А князю Володимиру чому було бити на державі? Від четвертого питомої народився. Що його гідність до держави, яка його покоління, хіба вашіе (бояр) зради до нього, та його дурості?<...>Яз такі досади стерпіти не міг, за себе есми став».

Комментарии