Володимир Романюк: біографія

Біографія

Народився в уніатській родині в селі Хімчин Косівського повіту (тепер Івано-Франківської області).

Вперше засуджений у 19 років - за належність до Організації Українських Націоналістів (ОУН) . Восени 1944 засуджений Військовим трибуналом НКВС Станіславської (нині Івано-Франківської) області до 20 років позбавлення волі у виправно-трудових таборах. Термін знизили до 10 років. Покарання відбував у Кустолівской сільськогосподарської колонії № 17 Полтавської області.

У 1946 році в таборі засуджений за «антирадянську агітацію і пропаганду». Покарання відбував в Магаданській області.

В юрисдикції МП і другий арешт

Після виходу на свободу одружився. У 1959 закінчив Вищі богословські курси в Івано-Франківську. Навчався в Московській духовній семінарії.

З 1964 в 1972 - священик у парафіях Івано-Франківської та Коломийської єпархії Російської Православної Церкви.

У зв'язку з арештом історика Валентина Мороза (1 червня 1970) виступив на його захист, унаслідок чого була розпущена церковна громада села Космач Косівського району та Романюку заборонили проводити служби.

У січні 1972 заарештований, у липні 1972 засуджений за ст. 62 ч. 2 КК УРСР («антирадянська агітація і пропаганда») на 7 років таборів особливо суворого режиму і 3 роки заслання; визнаний особливо небезпечним рецидивістом. Покарання відбував у таборі ЖХ-389/1-8 (села Сосновка в Мордовії). Брав участь у голодуваннях у дні політв'язнів і прав людини, у дні початку репресій на Україні та інших акціях протесту.

1 липня 1976 відмовився від радянського громадянства.

УАПЦ

У 1976 під час перебування на засланні задекларував свою приналежність до Української автокефальної православної церкви.

З листопада 1979 - член Української Гельсінкської Групи.

У 1984 єпископ УПЦ в США Андрій Кущак нагороджує Романюка вищою священичим відзнакою - митрою.

У 1987-1990 роках Романюк жив у Канаді і перебував священиком митрополії Василя Федака. У 1987 році виступає з лекціями перед християнськими українськими і англомовними громадами Канади, США та Англії.

Після повернення на Україну 28 квітня 1990 був пострижений у чернецтво і зведений в сан архімандрита з ім'ям Володимир, а наступного дня висвячений у сан єпископа з титулом єпископа Ужгородського і Виноградівського.

Виступав за створення незалежної Української Православної Церкви з центром у Києві, піднесеної до статусу Патріархату.

З 1991 року очолює місійний відділ Патріархії УАПЦ, виконує обов'язки вікарія Київської єпархії з титулом архієпископ Білоцерківського.

17 жовтня 1992 указом Мстислава (Скрипника) Антоній (Масендич) та Володимир (Романюк) за «самовільне входження в загальні діяння з колишнім митрополитом Філаретом» і прийняття від нього «архієрейського переосвяченому», відлучені від УАПЦ.

Діяльність в УПЦ- КП

Одним із засновників Київського Патріархату в червні 1992 року.

17 лютого 1993 призначений архієпископ му Львівським і Сокальським.

Після смерті Патріарха Мстислава став місцеблюстителем Патріаршого престолу (14 червня 1993 року) з возведенням у сан митрополита.

На Всеукраїнському Православному Соборі 21 жовтня 1993 обраний Патріархом (інтронізований 24 жовтня у Софійському соборі).

Виступав з численними проповідями і статтями на богословську, політичну і державну тематику. У своїх проповідях підкреслював «ущербність РПЦ» і «неприпустимість її існування на українських землях».

Комментарии