Абдул-Хамід II: биография

Занепад торгівлі і промисловості, поганий стан фінансів, віддача податків на відкуп призвело до того, що в 1882 році Туреччина оголосила себе банкрутом і перестала виплачувати відсотки за позиками. Була утворена комісія іноземних кредиторів під назвою«Рада діректоов османського державного боргу»фр.Conseil d'administration de la dette publique Ottoman(складалася з 5 членів, призначуваних на 5-річний термін: синдикатом власників іноземних облігацій (англ.Foreign bondholders) у Лондоні, торгової палатою в Римі і синдикатами кредиторів Османської імперії у Відні, Парижі та Берліні), яка отримала контроль над деякими державними доходами.

Добре знаючи з особистого досвіду, як легко відбуваються в Туреччині палацові перевороти, А.-Г. став проявляти сильне побоювання за свій престол і своє життя. Йому всюди почали ввижатися змови і зрада. Не довіряючи нікому, оточивши себе незліченної вартою і наповнивши всю країну шпигунами і таємною поліцією, А.-Г. став безвиїзно жити в своєму палаці, з'являючись народу тільки раз на рік на традиційному селямлик. А.-Г. не шкодував ніяких коштів на розвиток політичного розшуку і турецька таємна поліція епохи А.-Г. отримала всесвітню популярність. Жодна з обіцяних султаном реформ не була здійснена. У країні запанувала реакція, жертвою якої став і «батько турецької конституції», Мітхад-паша. Поліцейський терор був такий сильний, що ніхто не був гарантований від несподіваного арешту і таємної насильницької смерті, а в кращому випадку - від невідомої посилання або ув'язнення. Усі прихильники реформ були змушені сидіти склавши руки або емігрувати за кордон. Друк була майже знищена, бо цензура дійшла до неймовірних розмірів. Газети були обкладені особливим податком, що сильно загрожувало виданню і скорочувало коло читачів. Адміністративні кари за злочини друку доходили до смертної кари. Цивільне управління країни знаходилося в руках неуків чиновників, характерною рисою яких були безмежний свавілля і продажність. Торгівля і промисловість прийшли в занепад, шляхи сполучення були вкрай незадовільними, землеробство знаходилося в жалюгідному вигляді. Фінансова система була в хаотичному стані: стягування податків віддавалося на відкуп, внаслідок чого в казну надходила лише половина того, що платило населення. Надійшли до скарбниці гроші витрачалися без будь-якого контролю, на розсуд султана, головним чином, на утримання двору і поліції. Найбільш нагальні потреби залишалися без задоволення за браком грошей у скарбниці. Дійшло до того, що офіцери та чиновники не отримували платні за півроку. Крім того, платню видавалося в половинному розмірі, тому що розрахунок проводився на асигнації замість золота. Хабарництво було так поширене між турецькими чиновниками, що за хабар можна було обійти будь-який закон, а без сплати відомого відсотка не можна було отримати ніякої великої казенної поставки; брали не тільки міністри, але і сам А.-Г.

Якщо було погано становище самих турків, то становище християн, які населяли Турецької імперію, було так важко, що повстання, бунти і заколоти не припинялися в усі царювання А.-Г. Хвилювання серед християн придушувалися султаном зі страшною жорстокістю. «Турецькі звірства» над вірменами, болгарами та ін народами неодноразово викликали втручання європейських держав. Особливою жорстокістю відрізнялися погроми вірмен в 1894 р., коли було спалено й розграбовано близько 50 тис. будинків і понад 100тис. вірмен - чоловіків, жінок, дітей - було закатовано, понівечене, зруйноване. Такий же характер носили погроми болгар і македонців у 1902 р. Здавна існувала в Туреччині національна та релігійна ворожнеча між мусульманами і християнами при А.-Г. досягла найвищого напруження. Сам мусульманин з голови до ніг, не тільки не приховував співчуття до цієї ворожнечі, але і явно заохочував її прояви. На всі уявлення держав про припинення погромів султан зазвичай відповідав заявою, що то були не погроми, а упокорення заколотів, і в той же час давав обіцянки негайно приступити до реорганізації внутрішнього управління провінцій з християнським населенням. Але видавалися потім фірмани залишалися на папері, а повстання і погроми тривали, як і раніше. На ці повстання А.-Г. дивився завжди, як на засіб відвернути увагу мусульманського населення від справжніх причин.