Символ нової епохи. Григорій Котовський

Григорія Котовського в Радянському Союзі знали як героя Громадянської війни. Про нього писали книги, в нього грали хлопчаки, він скакав з шашкою наголо на екранах ... Однак ця людина починав свою кар'єру зовсім не революціонером, а кримінальним злочинцем - на початку ХХ століття він був нальотчиком, ватажком банди. Страждали від його подвигів в основному одеські комерсанти і бессарабські поміщики - а тому в очах простих громадян російського Півдня Котовський теж був героєм, чимось на зразок знаменитого Робін Гуда або пушкінського Дубровського. Селяни ховали банду від поліції, постачали продуктами і обожнювали ватажка, вважаючи його своїм захисником і визволителем.

У 1916 році нахабного бандита, нарешті, вдалося зловити, і одеський військово-окружний суд засудив його до повішення. Вироки стверджував тоді генерал Брусилов, і Котовський написав його дружині чутливе і покаянного листа. Вразлива генеральша, що створила в уяві образ романтичного розбійника, вибила з чоловіка скасування смертної кари, а незабаром, до остаточного щастя грабіжника, грянула лютнева революція. Котовський, людина далеко не дурний, швиденько змінив імідж, проголосивши себе «старим революціонером» і непримиренним борцем за права пригнобленого народу. Його, природно, звільнили - правда, наказавши негайно вирушати на фронт.

З приводу звільнення і від'їзду героїчного революціонера в Одесі влаштували справжнє свято. Був організований концерт в Оперному театрі, самий справжній - з конферансьє і кращими акторами міста. Збір від концерту йшов на користь сиріт, а саме діяльну участь у благодійному святі взяв професор-офтальмолог Філатов, майбутнє світило радянської медицини. Глядацька зала виявився набитий битком, причому були присутні всі верстви одеського суспільства. Бомонд, як годиться, сидів у партері, менш заможні громадяни займали амфітеатр, а гальорка була окупована робітниками, студентами і декласованими елементами. Винуватець торжества розташувався в царській ложі і відчував себе зіркою, тим більше що конферансьє, улюбленець одеської публіки Пістерман, кілька разів за концерт обмовився, назвавши Котовського «дорогим ювіляром» ... Але найцікавішим в концерті була зовсім не публіка і навіть не прославлені актори (в Зокрема, до речі, Леонід Утьосов). Родзинкою шоу був аукціон, на якому пропонувалися до покупки чавунні кайдани Григорія Котовського.

Витончений ломберний столик стояв на сцені в оточенні корзин з квітами і мав на собі всього пару аукціонних лотів - ручні кайдани героя і ножні. Публіка через біноклі пялілась то на кайдани, то на їх гордого власника, немов проводячи експертизу автентичності. Правда, урочиста атмосфера порушилася невеликим переполохом: якась дама раптом дізналася в Котовському людини, яка особисто її пограбував, і з пані трапилася істерика.

Треба зауважити, що кайдани, взагалі-то, купуються зовсім не добровільно і вже, як мінімум, абсолютно іншим, далеко не настільки святковим способом. Але на одеському шоу 1917 через них азартно торгувалися - і торгувалися дуже заможні люди, причому цілком свідомо! Ручні кайдани дісталися власникові знаменитого кафе «Фальконі», і вже вранці наступного дня він виставив їх у вітрині - реклами ради. За ножні билися власник пароплавства Лебединський і банкір Ксідіас, і глядачі заворожено спостерігали за цим воістину чудовим дійством. Однак коли звана сума перевалила за тисячу рублів, піднявся купець Гомберг і озвучив свою ціну: три тисячі! Повисла пауза, потім публіка ахнула, а Гомберг, піднявшись на сцену, з посмішкою підняв куплений предмет обома руками над головою. Перечекавши овації, купець повідомив, що дарує реліквію археологічному міському музею в надії на те, що цей експонат стане символом нової історичної епохи. До речі, особисто Гомберг нова епоха абсолютно нічим не загрожувала: він уже перевів за кордон все капітали і мав у кишені квитки до Франції.

Кошти, отримані від продажу цінних реліквій, Григорій Котовський поділив по-братськи - між сиротами та кримінальниками, котрі сиділи в одеській в'язниці. Цікаво, що за голову самого Котовського влади рік тому обіцяли тільки дві тисячі...

Читати: Григорій Іванович Котовський біографія

« Попередня історія Наступна історія »