Слов'янські корені. Осип Іванович Сенковський

Видатний лінгвіст, критик, орієнталіст і чудовий журналіст Осип Іванович Сенковський був дуже здатний на розіграші і беззлобно жарти. Однак один з його розіграшів по цю пору досить дорого обходиться історикам, слабо знають свій предмет.

Одного разу йому було доручено прочитати заключну доповідь на урочистому акті закриття університетського навчального року. Недовго думаючи, Осип Іванович заявив, що спеціально для цього випадку підготує дисертацію під назвою «Про давність імені російського». На засіданні крім студентів прибуло достатньо почесних осіб, а серед них архієрей, міністр освіти, пара-трійка сенаторів і члени опікунської ради навчального округу. Не обійшлося і без відомих у той час письменників і вчених. Всі були при параді і з покладеними регаліями.

Коли напруга очікування досягло апогею, на кафедру вийшов якийсь пан і з акцентом, який видавав корінного німця, повідомив, що професор Сенковський нездоровий, а дисертацію доручив прочитати йому, своєму ад'юнкту. Після цього промови пан взявся за читання дисертації.

Осип Іванович Сенковський в цей час знаходився на піку своєї слави - як письменницької, так і наукової, а тому доповідь всі слухали з величезним інтересом, буквально ловили кожне слово. А послухати було що! На перших же сторінках доповіді Сенковського стало ясно, що автор грунтується на етимології власних назв та географічних назв, що було дуже дивно для тих, хто добре знав про неприйняття Сенковський етимології взагалі, а вже тим більше - створення словопроізводних дослідів. Але це був тільки початок. Поступово з доповіді вимальовувалася картина, явно показує, що першість не тільки в Європі, а й в усьому відомому світі давнину дісталося слов'янської нації, яка, в свою чергу, походить від скіфів, так як древні називали це плем'я скіфами-хвальками за те, що вони вихваляли і славу самі себе. Автор також стверджував, що сама назва «руські» вкрай давнє, докази чого перебувають під замком в якомусь мавританському палаці в Іспанії...

Далі йшли міркування про прямих аналогіях слова «скальд». Корінь цього слова автор зводив до «скіольд», звідки швидко дістався до німецького «шильд» (щит), з чого плавно вивів «скит», від якого вже рукою подати до «скіф» - природного кореня слов'янської мови. Звідси й скандинави, зрозуміло, ставали слов'янами...

До цього місця практично всі слухачі терпляче слухали, і лише деякі дивувалися дивацтв доповіді Сенковського, так, як водиться, похохативалі на гальорці студенти. Але от коли ад'юнкт професора з незворушним обличчям перейшов до утвердження автора про те, що до слов'янського племені належать і стародавні греки, а військові кампанії перського царя Кіра, в основному, відбувалися на території Білорусії, що подверждает і Наполеон Бонапарт...

Першим не витримав декан Іванівський - він зайшовся в припадку гомеричного реготу. Слідом за ним вибухнула сміхом вся аудиторія, і до займали перші ряди почесних гостей нарешті дійшло, що над ними просто знущаються. Архієрей і інші важливі особи залишили свої місця слідом за міністром народної освіти. Тим не менш, німець продовжував сумлінно виконувати свій обов'язок і монотонно читав приголомшливу дисертацію, хоча розчути його не міг вже ніхто - в залі сперечалися, що слід учинити над містифікатором Сенковського. Піддати його інквізиторським тортурам за знущання, учинені над кращими умами університету та міста? Або звести в догму факт битви під Оршею?..

Як би там не було, а професор досить легко відбувся за свій безприкладний розіграш. А от відлуння цього жарту досі звучить іноді і в наш час. Деякі дилетанти-історики, погано розбираються у своїй професії, використовують цю жартівливу дисертацію Сенковського як джерело для деяких своїх викладок, що, загалом-то, зовсім і не смішно.

« Попередня історія Наступна історія »