Микола Бажан: біографія

Біографія

Шлях у літературу

М. Бажан народився 26 вересня (9 жовтня) 1904 року в Кам'янці-Подільському (нині в Хмельницькій області Україна) в сім'ї військового топографа. У 1910 році батька перевели до Умані, де пройшли дитячі роки майбутнього поета. Тут Бажан навчався в кооперативному технікумі та паралельно в 1920-1921 годахзанімался вивченням авангардного сценічного мистецтва в студії «Кийдрамте» під керівництвом Леся Курбаса. Пише вірші, що склали рукописний збірник віршів «Контрасти настрою» (1920-1921).

У 1921 році переїздить до Києва, де навчається в Кооперативному інституті (1921-1923), а потім у Київському інституті зовнішніх зв'язків (1923-1925). У 1923 році на запрошення молодого письменника Михайля Семенка приєднується до угруповання панфутуристів, йде працювати в редакцію газети «Більшовик». У цій газеті в 1923 році опублікований перший вірш Бажана «Руро-марш» і інші твори у футуристичному дусі.

Бажан належав до початкових прихильникам революції не стільки через політичні поглядів, скільки з-за свого авангардизму в мистецтві. Йому здавалося, що грандіозний соціальний катаклізм дасть нове життя України, звільнить її творчі сили. На відміну від багатьох поетів старшого покоління, Бажан відразу прийняв більшовицький режим.

Період революційного романтизму

У 1925 році Бажан приєднується до угруповання Хвильового. Незабаром виходить перша збірка віршів «17-й патруль» (1926), який органічно вписувався в панував тоді в більшовицькій поезії пафос романтизації пролетаріату і чекістів.

Починаючи зі збірки «Різьблена тінь»(1927) Бажан все більше визначається як поет барокової естетики, невтомного і багатоярусного розгортання теми, вигадливого і розкішного переплетення мотивів, органічного поєднання брутального і патетичного. Шедевром цього стилю є цикл «Будинки» (1929), в якому Бажан проявляє себе як поетичний інтерпретатор енергії людських справ, різних форм цих справ, у тому числі ексцентричних.

У «Смерті Гамлета» (1932) він відверто протиставляє загальнолюдські символи гуманістичної культури як брехливі ленінської безоглядність як істині (морально все, що служить революції, і тільки це). У цьому творі поет проголошує анафему «абстрактного гуманізму», яка стала набридливим лейтмотивом всієї подальшої партійної ідеології. Ще сильніше ця тема звучить у «Трилогії пристрасті» (1933), поет з ненавистю винищує в собі все, що заважає йому стати тим, чого вимагає час - бійцем централізованої класової моралі. Перемога над гуманізмом в собі давалася нелегко. Важкі сумніви, хворобливі роздуми душі, загнаної в підземеллі свідомості, звучать у поемах «Сліпці» (1931) і «Гетто в Умані» (1930).

Творчість

Після 1933 року, який став переломним в історії української літератури, який ознаменувався знищенням і підкоренням національної інтелігенції, з під пера Бажана виходить переважно партійна патетика - винахідлива, майстерно виконана, але вимучена, хоча і під маскою щирості: поеми «Безсмертя» (1937), «Мати» (1938), «Батьки й сини» (1939). Традицію барокового одопісанія, літературно близьку поетові, продовжує знаменитий панегірик Сталіну «Товариш стоїть в зореноснім Кремлі» (1932).

Цей Бажан проривається там, де поетові вдається ухилитися від пресингу політичних імперативів , нехай і внутрішньо засвоєних. Насамперед у культурологічних віршах, зверненні до духовної спадщини народів СРСР, інтерпретації явищ світового мистецтва, сцієнтизму - наукової поезії: поема «Число» (1931).

Особливий період в житті і творчості Бажана - роки війни з німецько-фашистськими загарбниками. Твори цих років гостро відображають біду народу, небезпека, що нависла над ним, патріотичний підйом, загальнорадянських форми якого вміщають і суто національні переживання: «Клятва» (1941), «Данило Галицький»(1942),«Сталінградський зошит»(1943).

Комментарии