Оскар Арнульф Ромеро-і-Гальдамес: біографія

Ранні роки

Оскар Ромеро народився 15 серпня 1917 року в багатодітній родині телеграфіста Сантоса Ромеро і Гуадалупе де Хесус Гальдамес. Хлопчик відрізнявся слабким здоров'ям і ріс мовчазним і замкнутим.

Закінчивши три класи державної школи, де йому добре давалися гуманітарні предмети і математика, продовжував навчання з викладачем Анітою Іглесіас, поки йому не виповнилося дванадцять чи тринадцять років. Весь цей час батько вчив Оскара плотницком справі, яке, як передбачалося, стане його професією.

Ромеро з дитинства любив бувати в церкві. 4 квітня 1942 в Римі був висвячений на священика і затримався в Італії, щоб отримати докторську ступінь з аскетичної теології. У 1943 році, не закінчивши роботи над дисертацією, він був викликаний на батьківщину, куди і відправився з одним і також священиком отцем Вальядаресом. На шляху до Сальвадору вони зупинялися в Іспанії часів Франка та на Кубі, де їх затримала поліція і помістила в табір для інтернованих, так як вони прибули з фашистської Італії. Після кількох місяців у в'язниці батько Вальядарес захворів, і обох священиків перевели до лікарні. Після цього їм дозволили повернутися додому.

Священство

Ромеро отримав призначення в муніципалітет Анаморос, але потім переїхав до Сан-Мігель, де протягом 20 років служив парафіяльним священиком. Потім був призначений ректором меж'епархіальной семінарії в Сан-Сальвадорі. У 1966 році був обраний секретарем єпископальної конференції Сальвадору. Також став головним редактором єпархіальної газетиOrientaci?n, яка за нього відрізнялася помірним консерватизмом і відстоювала традиційне поняття про учительської ролі церкви (Magisterium Ecclesiae).

Архиєпископства

У 1970 Ромеро був призначений допоміжним єпископом Сан-Сальвадору, що викликало деяке невдоволення з боку більш прогресивної частини сальвадорських священиків. У грудні 1975-го прийняв призначення єпископом єпархії Сантьяго-де-Марія.

23 лютого 1977 Ромеро став архієпископом Сан-Сальвадору.

12 березня невідомими у військовій формі був розстріляний один Ромеро, священик-єзуїт прогресивного толку Рутілія Гранде, організатор християнських низових громад серед найбідніших селян. Його смерть справила глибокий вплив на Ромеро, який пізніше сказав: «Дивлячись на мертвого рутил, я подумав:« Якщо його вбили за те, що він робив, значить, моя черга йти цим же шляхом ». Ромеро закликав уряд на чолі з Артуро Армандо Моліною розслідувати обставини смерті одного, але його вимога проігнорували. У пресі розпочалася кампанія проти «священиків третього світу», які оголосили винними в розпалюванні ненависті і класової боротьби. Ромеро перетворився «із союзника олігархії в красномовного представника бідноти».

З небаченим раніше радикалізмом він виступав проти бідності, соціальної нерівності, вбивств і тортур, що зробило його відомим і за межами країни. У лютому 1980 року йому було присвоєно звання почесного доктора Католицького університету міста Левен. Під час поїздки до Європи Ромеро зустрівся з Папою Іоанном Павлом II і висловив заклопотаність тим, що відбувається в його країні.

У 1979 році в Сальвадорі прийшла до влади Революційна урядова хунта. На адресу Ромеро майже щодня стали надходити погрози. Він виступив із засудженням США за надання військової допомоги новому уряду і в лютому 1980 року написав Джиммі Картеру про те, що збільшення військової допомоги з боку США «загострить несправедливість і репресії», спрямовані проти людей, які часто борються за елементарні людські права. Уряд США, не бажаючи, щоб Сальвадор став другим Нікарагуа, ніяк не відгукнулося на вмовляння архієпископа.

Комментарии