Кен Рассел: біографія

Біографія

Ранні роки (1930-1950-е)

Народився в Саутгемптоні (Англія). З 10 років цікавився музикою, але батьки хотіли бачити його моряком. Закінчивши морський коледж, він ходив на торгових судах, потім служив у ВПС. У 1950 році Кен, захопившись танцями, став балетним танцівником, і в 1951 році приєднався до драматичної трупи. Це багато в чому окреслила коло майбутніх інтересів Расселла-кінематографіста.

Закінчивши курс фотосправи в технічному коледжі, працював фотографом. Фотороботи молодого Расселла охоче публікували журнали.

Зняв кілька аматорських короткометражних фільмів, в тому числі «Амелія і Ангел» (1958), які відкрили йому дорогу на телебачення Бі-Бі-Сі, для якого він надалі зробив кілька документальних фільмів-біографій відомих композиторів. При цьому «байопік» молодого режисера часто викликали і викликають бурю обурення. Його фільми про англійського композитора Едуарда Елгара, про Дебюссі і Айседора Дункан викликали гучну реакцію. Наприклад, у фільмі про Дебюссі є кадри, де в голу дівчину летять одна за однієї стріли. Часто справа доходила до судових заборон робіт режисера. Так, спадкоємці Ріхарда Штрауса, що володіють правами на його музичні твори, до цих пір не дозволяють показувати фільм про композитора.

«ниспровергателя основ» (1960-1970-е)

У повнометражному кіно дебютував у 1963 році ексцентричної комедією «Французька обробка» (French Dressing), від якої останнім часом всіляко відхрещується. У цьому фільмі розповідається дивна історія відносин висхідній кінозірки, яка приїхала на кінофестиваль у приморське місто, і службовця, який видає на пляжі шезлонги.

Про молодому режисерові заговорили, але світову популярність йому принесла екранізація роману Д. Г. Лоуренса «Закохані жінки» (Women In Love, 1969), де повною мірою проявилася авторська манера Рассела, що поєднує кітч, провокацію і естетику поп-культури. Фільм відноситься до категорії не рекомендованих для сімейного перегляду, він відзначає прихід в кіно сексуальних і словесних вольностей, які не дозволяв собі до цього жоден великий режисер. Гленда Джексон стала першою актрисою, що отримала «Оскар» за роль, що включала сцени еротичного характеру. У фільмі також присутній тривала сцена боротьби Олівера Ріда і Алана Бейтса, під час якої актори повністю оголені. Ця сцена суперечила поглядам цензури на «благопристойність», внаслідок чого картина викликала бурхливу реакцію.

Великим успіхом стала постановка Расселлом мюзиклу «Томмі» за мотивами однойменної рок-опери групи «The Who». Крім повного складу групи «The Who», в роботі над картиною взяли участь Олівер Рід, Енн-Маргрет, Елтон Джон, Ерік Клептон, Тіна Тернер і інші популярні актори та співаки. Незважаючи на «зоряний» кастинг, фільм отримав неоднозначні відгуки. Наприклад, сучасний кінокритик Сорен Маккарті, протиставляючи його картині Фредеріка Роддема «Квадрофенія» (1979) (також поставлений за мотивами рок-опери «The Who»), пише що за основу расселловского фільму взято більш вдалий альбом, але результат вийшов жахливим.

Криза жанру

Пізні його фільми, на зразок «Готики» (Gothic, 1987) (в якому натуралістично зображувалися деякі «дивацтва» Байрона і Шеллі, в тому числі й спірні моменти з біографій літераторів, наприклад, гомосексуальні нахили Байрона), і «Останнього танцю Соломії» (Salome `s Last Dance, 1988) (своєрідною екранізвціі Оскара Уайльда) успіху не мали.

Комментарии