Наши проекты:

Про знаменитості

Самуель фон Пуфендорф: біографія


Самуель фон Пуфендорф біографія, фото, розповіді - знаменитий німецький юрист-міжнародник, історик, філософ
-

знаменитий німецький юрист-міжнародник, історик, філософ

Біографія

Син проповідника в Хемніці, навчався в Лейпцигу, де займався вивченням міжнародного права, яке тоді застосовувалося у взаємовідносинах імператорської влади та територіальних государів і останніх між собою. Пізніше, в Єні, Пуфендорф вивчав ще математику у професора Вейгеля; математичні пізнання, так само як і грунтовно вивчена Пуфендорфа філософія Декарта надали надалі великий вплив на становлення його власного наукового методу.

Пуфендорф усвідомлено цурався наукових ступенів і вступив гувернером до сина шведського посланця при датському дворі, Койета. Разом з усією родиною посланника Пуфендорф був узятий в полон; під час восьмимісячного полону, Пуфендорф, що не мав при собі книг, зайнявся відтворенням в пам'яті прочитаних ним трактатів Гуго Гроція і Гоббса і склав на їх основі короткий систематичний виклад основ юриспруденції. Таким чином з'явилися«Elementorum Jurisprudentiae Universalis Libri duo»(Гаага, 1660 р.), де з ряду аксіом і визначень виведено решта зміст юриспруденції.

Курфюрст Пфальца, якому було присвячене цей твір, запросив Пуфендорфа зайняти першу в Німеччині кафедру«природного і міжнародного права». Крім цього Пуфендорф читав спеціальні лекції синові курфюрста. У Гейдельберзі Пуфендорф залишався до 1670 р. і видав у цей час під псевдонімомСеверина де-Монзамбанознаменитий памфлет на конституцію Священної Римської імперії:«De statu Imperii Germanici Liber unus»( Женева, 1667). Цей памфлет перевидавався кілька разів латинською мовою і був переведений на німецький, французький, англійську та російську мови. У деяких німецьких державах книга Пуфендорфа була заборонена; багато видатні вчені написали заперечення на неї.

У 1670 р. шведський король Карл XI запросив Пуфендорфа в заснований ним університет в Лунді на кафедру міжнародного права. Слава Пуфендорфа поширилася в Європі почасти завдяки успіху його лекцій, частково завдяки новим виданням його творів. Через кілька років король шведський запросив Пуфендорфа в Стокгольм і призначив його своїм історіографом і одним із радників.

У Швеції Пуфендорф видав велику частину своїх творів, лідируюче місце серед яких займає«De Jure Naturae et Gentium»(Лунд, 1672; Франкфурт, 1684; незабаром після смерті Пуфендорфа переведено на французьку, німецьку і англійська мови). Один з колег Пуфендорфа, Бекман, написав на цю книгу критику, в якій виставляв Пуфендорфа віровідступником; але критика Бекмана в Швеції була заборонена, а сам Бекман відправився у вигнання.

У відповідь на більш пізні нападки Бекмана Пуфендорф надрукував в 1678 р.«Апологію»,«Discussio calumniarum»та ще два іронічних послання в стилі «Листів темних людей». Далі Пуфендорфа написані:

  • «Dissert. academicae selectiores »(1675), видані на німецькій мові праці про світської влади пап (Гамбург, 1679), з історії« найважливіших держав Європи »(4 видання з 1682 по 1699 рр. .),
  • «Comment. de rebus Suecicis »(1686),
  • « De habitu religionis christianae »(1687).
  • « De officio hominis et civis juxta legem naturalem »(Лунд, 1673; франц. пер. 1707),
  • « Georgii Castriotae historia »(1684),

Всі ці твори були незабаром перекладені на французьку, англійську, голландську мови. В останньому з них Пуфендорф каже, що в справах релігійних правителі мають право карати за богохульство, атеїзм, зносини з демонами, сектантство, якщо воно вчить противитися владі, але не повинні оподатковувати покараннями тих, хто припускає відступи від обрядовості і дотримується незвичайних поглядів у наукових питаннях.

У 1688 р. Пуфендорф переселився до Берліна, де отримав звання історіографа. Тут Пуфендорф написав видані після його смерті історію Великого курфюрста («De rebus gestis Frederici-Wilh e lmi Magni», Берлін, 1695) та історію короля Швеції Карла Густава. У 1694 р. Пуфендорф отримав шведське баронство. Після смерті Пуфендорфа були видані багато хто з його творів, зокрема, цікаве міркування про розбіжності серед протестантами:«Jus feciale divinum»(Любек, 1695).

Комментарии