Девід Петреус Хоуелл: біографія

Військова кар'єра

Девід Петреус народився в 1952 році в родині американців голландського походження. Його батько був капітаном морського судна, що емігрував в США з Нідерландів після Другої світової війни.

Після закінчення школи вступив до військової академії Вест-Пойнт у 1970 році. Закінчив її в 1974 році, занадто пізно, щоб взяти участь у В'єтнамській війні. В армії служив в основному в легкій піхоті, хоча іноді призначався в механізовані частини, на штабні посади та в навчальні заклади. Почав службу в 509-му батальйоні повітряно-десантної піхоти (Вінченцо, Італія). Потім був призначений у 24-у піхотну (механізовану) дивізію у Форт-Стюарт (Джорджія). На час покинув її, щоб продовжити своє навчання Армійському командно-штабному коледжі. Отримав ступінь магістра та доктора філософії (1987 р.) в галузі державного управління в Школі громадських і міжнародних відносин Вудро Вільсона при Прінстонському університеті. Його докторська дисертація «Американські військові та уроки В'єтнамської війни» розглядала вплив війни у ??В'єтнамі на американську військову думку.

Наприкінці 1980-х Петреус служив військовим помічником Верховного головнокомандувача силами союзників в Європі генерала Джона Гелвіна. Потім проходив службу в 3-ї піхотної (механізованої) дивізії. Був помічником начальника штабу Армії США генерала Карла Вуоно. У 1991-1993 роках командував батальйоном 101-ї повітряно-десантної дивізії. На цій посаді він був поранений в груди пострілом з гвинтівки M-16 в результаті події на бойових стрільбах. Його оперував хірург Білл Фріст, майбутній лідер сенатської більшості в конгресі США. У другій половині 1990-х служив у 82-й повітряно-десантної дивізії і мав дві закордонні відрядження - в 1995 році на Гаїті (де проходила миротворча операція «Захищена демократія») і в 1999 році в Кувейт.

Петреус продовжував підніматися кар'єрними сходами, в 2000 році маючи звання бригадного генерала і ставши начальником штабу XVIII повітряно-десантного корпусу. У тому ж році під час парашутного стрибка з-за проблеми з парашутом він невдало приземлився, отримавши перелом тазу. У 2001-2002 роках брав участь у миротворчій операції НАТО в Боснії і Герцеговині.

Іракська війна

Коли в березні 2003 року почалося вторгнення англо-американських сил в Ірак, Петреус командував 101-ї повітряно-десантної дивізією. Його дивізія успішно діяла під Кербелою, Хілл і Неджефом, беручи участь у взятті і зачистці цих міст від сил супротивника. Сам Петреус одного разу потрапив під обстріл іракських партизанів. Після закінчення активної фази бойових дій у травні дивізія була перекинута на північ Іраку, прийнявши контроль над Мосул і його околицями. Серед американських журналістів ходив анекдот про звичку Петреуса питати у приписаних до дивізії журналістів, «коли це закінчиться" - факт, який дозволяє деяким називати генерала одним із перших американських командирів, передбачав труднощі після закінчення основних бойових дій. У липні солдати Петреуса виявили й убили синів Саддама Хусейна - Удея і Кусея. Участь 101-ої дивізії в громадських проектах на підконтрольній їй території вважається дуже успішним, що дозволило Мосул протягом року залишатися одним із найспокійніших міст Іраку, не зачеплених партизанським рухом. Єдиним великим подією в дивізії було зіткнення в листопаді 2003 року двох вертольотів UH-60 (один з яких ухилявся від обстрілу з землі), в результаті чого загинуло 17 американських солдатів.

101-а повітряно-десантна дивізія покинула Ірак на початку 2004 року, втративши там за рік трохи більше 60 солдатів загиблими. У червні Петреус був підвищений до генерал-лейтенанти й призначений главою Багатонаціонального командування з передачі безпеки в Іраку(Multi-National Security Transition Command Iraq), що займається підготовкою нової іракської поліції і армії. В період його перебування на цій посаді сили безпеки Іраку значно збільшилися, хоча підготовка особового складу часто залишала бажати багато кращого. Петреус багато разів відвідував різні іракські підрозділи з інспекціями.

З вересня 2005 по лютий 2007 року генерал Петреус був командиром військової бази Форт-Лівенуорт (Канзас) і начальником розміщеного тут Армійського загальновійськового центру(U. S. Army Combined Arms Center). Разом з генералом морської піхоти Джеймсом Меттісом він склав Польове керівництво 3-24 (FM 3-24), стало офіційною контрпартизанской доктриною Армії США.

Командувач Багатонаціональними силами

У січні 2007 року президент США Джордж Буш-мол. в числі заходів нової стратегії в Іраку назвав заміну командувача багатонаціональними силами в Іраку Джорджа Кейсі генералом Девідом Петреусом. 24 січня Петреус виступив перед Сенатом, висловивши свої ідеї щодо нової президентської стратегії. Лідер республіканців у Сенаті Мітч Макконнелл заявив: «Тепер ми маємо найкращого генерала для керівництва операціями в Іраку. Крім нього з цим не впорається ніхто. Ми повинні дати йому шанс ». Сенат затвердив Петреуса на новій посаді 81 голосом «за» при відсутності голосів «проти», незважаючи на скептичне ставлення ряду сенаторів до нової стратегії Буша. Перед повернення в Ірак Петреус набрав групу офіцерів з найвищим освітою як своїх радників. Церемонія зміни командування відбулася в Багдаді 10 лютого 2007 року.

Голова Центрального командування

26 червня 2008 Сенатський комітет у справах збройних сил Конгресу затвердив кандидатуру Петреуса на пост керівника Центрального командування збройних сил США .

== Приватне життя == авшего пост суперінтенданта Вест-Пойнта, тобто директора академії). У них двоє дітей, син і дочка.

Комментарии

Сайт: Википедия