Віра Панова: биография

Вітчизняна війна застала Панову в місті Пушкіні, захопленому у вересні 1941 року німецькими військами. Німці погнали її разом з іншими жителями в Естонію, проте їй вдалося втекти разом з дочкою і, подолавши багато сотень кілометрів по захопленої ворогом землі, досягти взимку 1941 року села Шишаки на Полтавщині, де залишалася її сім'я - дві бабусі з малолітніми синами. Після визволення України в кінці 1943 року Панова переїхала на Урал, в Молотов. Тут вона працювала в редакції місцевої газети та на радіо.

Літературна популярність

Лиха військових років загартували Панову. Вона проявила незвичайну силу характеру і особисту мужність, щоб пережити потрясіння, пройти тяжкий шлях поневірянь в окупації, врятувати себе і свою сім'ю від загибелі або викрадення до Німеччини. Вона підійшла до своїх головних літературним задумам, збираючи досвід і знання, необхідні письменникові. У Молотова були завершені перші великі твори Панової - перша редакція роману «Євдокія»(«Сім'я Пирожковим», 1944), роман«Супутники»(1946), п'єса«Метелиця»( «Військовополонені», 1942).

Вже ставши відомим письменником, Панова в 1946 році переїхала до Ленінграда, з цим містом пов'язані для неї десятиліття напруженого, насиченого праці і діяльну участь у громадському і літературного життя країни.

У романі «Супутники» (1946) життя персоналу і поранених в санітарному поїзді, героїзм повсякденності показаний через характери і долі окремих людей. У романі «Кружіліха» (1947) виробничий конфлікт, традиційний для літератури того часу, характерно для письменниці вирішується як моральне протистояння людей з різними принципами. Найбільш слабким, безконфліктним твором Панової стала повість «Ясний берег» (1949) - своєрідна сільська ідилія.

Новий етап у творчості Панової починається після публікації роману «Пори року»(1953) - гострому з того часу (особливо в другій редакції, 1956) творі, піднімає конфлікт старого і нового, батьків і дітей.

Психологічною тонкістю відзначені оповідання та повісті Панової, головними героями, яких стають діти («Сергій», 1955, та інші), в яких письменниця зуміла зрозуміти і художньо відобразити руху дитячої душі, її взаємини зі світом дорослих.

Пізній період творчості

Художні інтереси Панової ніколи не замикалися тільки літературою. Вона любила театр і багато працювала для нього. П'єси Панової ставили в різні роки видатні театральні режисери - Ю. А. Завадський, О. Д. Попов, М. П. Охлопков, Г. А. Товстоногов та інші. Не менш захоплено Панова співпрацювала з кіно. Світ кінематографа став її світом. Світове визнання кращих фільмів, поставлених за творами Віри Панової (всього їх знято тринадцять), було закономірним. Письменниця принесла в кіно глибоке знання душі свого сучасника, своєрідність індивідуального бачення життя, розвинене почуття форми і стилю, тобто ті якості, без яких не може існувати справжнє мистецтво.

Наприкінці 1960 року в складі письменницької делегації Панова зробила тривалу закордонну поїздку по США. Програма поїздки була насиченою. Вашингтон - Новий Орлеан - Спрінгфілд - Чикаго - Буффало - Бостон - Нью-Йорк. Це була одна з перших після довгої перерви письменницьких поїздок в США, метою якої було відновлення перерваних і налагодження нових контактів у галузі художньої культури.

Творчі плани письменниці в шістдесяті роки ще більше розсунулися: разом з сучасними темами Панову захоплюють сюжети з російської історії, вона працює в галузі драматургії та кінодраматургії, створює останню редакцію роману-казки «Котра година?», обмірковує план автобіографічної книги, для якої поволі накопичувалися нотатки та матеріали.