Ойзерман Теодор Ілліч: біографія

Доктор філософських наук (1951), професор (1953), академік АН СРСР (1981; з 1991 року - Російської академії наук), лауреат Державної премії СРСР (1983).

Біографія

Теодор Ойзерман народився в родині вчителів математики в містечку Петроверовка (Поплавського) Тираспольського повіту Херсонської губернії (нині - село Жовтень Ширяївського району Одеської області Україна), розташованому на березі річки Великий Куяльник. Рано залишився без батька, який загинув у 1922 році. У 1930 році закінчив тридцять третій школу-семирічку в Дніпропетровську і поступив учнем-котельників на місцевий паровозоремонтний завод.

У період кампанії «коренізації» на Україну мати майбутнього філософа була звільнена зі школи за незнання української мови. У 1931 році переїхав з матір'ю до містечка Кольчугіно Володимирської області, де мати влаштувалася на роботу в середній школі, а він був прийнятий електриком в пароелектричного цех Кольчугінського металообробного заводу, де працював протягом наступних трьох років. Паралельно навчався на вечірньому робітфаку, після закінчення якого вступив на філософський факультет Московського інституту філософії, літератури та історії (МІФЛІ), де навчався у А. Ф. Асмуса. У 1937 році, будучи студентом останнього курсу, був направлений викладачем в Саратовський державний університет.

У 1938 році закінчив МІФЛІ, потім аспірантуру по кафедрі історії філософії при ньому. У 1941 році захистив кандидатську дисертацію за темою «Марксистсько-ленінське вчення про перетворення необхідності в свободу» (опонували П. Ф. Юдін, М. Т. Іовчук, М. А. Динник; науковий керівник Г. Ф. Александров). Викладав на філософському факультеті МГУ з 1940 року. Працював у відділі консультацій журналу «Більшовик», займався лекторської діяльністю. Друкував оповідання в журналах «Пролетарський авангард» і «Червона новина».

У роки Великої Вітчизняної війни - на фронті. Призвали 8 липня 1941 року, як кандидат наук був направлений в офіцерську школу, після закінчення якої на посаді старшого політрука був інструктором політвідділу дивізії проти-повітряної оборони; вступив в КПРС. З 1943 року - на Воронезькому фронті, потім у піхотній частині на Українському фронті, воював у Польщі та Німеччини, контужений під час боїв на Курській дузі. Після війни до 1946 року служив у Бадені під Віднем. За участь у бойових діях нагороджений орденом Червоної Зірки і Вітчизняної війни другого ступеня. Після демобілізації в червні 1946 годa повернувся на викладацьку роботу - спочатку в Московському економічному інституті, а з 1947 року - на філософському факультеті МДУ (з 1949 року - виконував обов'язки завідувача кафедрою історії зарубіжної філософії).

У жовтні 1951 року захистив докторську дисертацію за темою «Розвиток марксистської теорії на досвіді революцій 1848 року», в 1954-1968 роках - завідувач кафедрою історії зарубіжної філософії МГУ. Одночасно в 1962-1966 роках - професор Вищої партійної школи при ЦК КПРС. З 1968 року - професор і старший науковий співробітник Інституту філософії Академії Наук СРСР, в 1971-1987 роках - завідувач сектору історії філофосіі країн Західної Європи та Америки, з 1980 року - відділом історії філософії), в 1971-1987 роках - професор Інституту підвищення кваліфікації викладачів суспільних наук при Московському державному університеті. Головний науковий консультант Академічного науково-педагогічного інституту Російського державного соціального університету.

Член-кореспондент АН СРСР (1966), дійсний член АН СРСР (1981, з 1991 - РАН) і Академії наук НДР (нині - Берлін- Бранденбурзькі Академія наук), з 1987 року - радник при дирекції Інституту філософії Російської академії наук. Лауреат премії Ломоносова (1965) за монографію «Формування філософії марксизму», премії імені Г. В. Плеханова АН СРСР (1981) за монографію «Головні філософські напрямки», Державної премії СРСР (1983) за монографію «Формування філософії марксизму» (перекладена на 5 іноземних мов). Дійсний член Міжнародного інституту філософії (Париж), почесний доктор (honoris causa) Єнського університету (1981).

Комментарии