Павло Олександрович Муханов: біографія

Історик, збирач і видавець матеріалів з вітчизняної історії, відомий археограф, видавець однойменного збірника, який відкрив літопис Філарета, голова Імператорської археографічної комісії.

Сім'я

• Був двічі одружений . Перша дружина графиня Жозефіна Федорівна Мостовська (за першим чоловіком баронеса Моренгейм).
• Батько: Муханов, Олександр Ілліч (1766-1815) - губернатор Рязанської, Казанської та Полтавської губерній, шталмейстер.

Біографія

Народився 14 грудня 1797 (17971214). Закінчивши курс наук в Імператорському Московському університеті і в Муравьінском училище для колонновожатих в 1815, він вступив на військову службу за квартирмейстерської частини;

• ад'ютант у командира 5-го піхотного корпусу графа А. П. Толстого - в 1821;
• в чині штабс-ротмістра переведений у лейб-гвардії Драгунський полк (пізніше перейменований в лейб-гвардії Кінно-гренадерський), з перейменуванням у штабс-капітани.
• переведений в 1-й Український уланський полк поручиком - в 1818;
• отримав прапорщика - 30.VIII.1816;

На час війни з турками і Польської кампанії був прикомандирований до головнокомандувачу графу І. І. Дибичу, з виробництвом в капітани;

• нагороджений орденом Святого Володимира 2 ступеня - у 1858;
• переведений до Департаменту державної економії - 11.VII. 1864;
• дійсний статський радник - у 1843;
• За справу під Шумлу, перехід через Балкани і взяття Айдос нагороджений орденом Святого Володимира 4 ступеня з бантом і золотою зброєю з написом «за хоробрість »- 30.VIII.1829.
• У 1832 був призначений Директором Варшавської квартирної комісії;
• За труди при зверненні нижніх чинів колишньої польської армії в російську службу нагороджений орденом Святого Володимира 3 ступеня - 6.XII.1832.
• нагороджений орденом Білого Орла - у 1860.
• призначений головним директором, головуючим в комісії внутрішніх і духовних справ Царства Польського - 8.III.1856, із залишенням піклувальником навчального округу;
• Проведений в таємні радники - 5.V.1856;
• У Польську кампанію за битву при Остроленки зроблений за відзнаку в полковники, з призначенням складатися при головнокомандуючому діючою армією.
• за смерть А. С. Норова призначений головою Імператорської археографічної комісії - 3.II.1869;
• проведений у дійсні таємні радники - 1.I.1867;
• призначений попечителем Варшавського учбового округу і нагороджений орденом Святого Станіслава I ступеня - у 1851;
• У 1834 вийшов у відставку і, поселившись у Москві, присвятив себе науковим історичним занять та досліджень.
• нагороджений орденом Святого Олександра Невського - 1.I.1871.
• Призначено членом Державної Ради з перекладом до Департаменту цивільних і духовних справ - 23.IV.1861;
• Призначено віце-президентом ради народної освіти в Царстві Польському - 16.V.1842;

П. А. Муханов був дійсним членом наступних товариств: Імператорського товариства історії і російських старожитностей - з 27.X.1834, Імператорського вільно-економічного суспільства - з 8.I.1835, Московського товариства випробувачів природи - з 26.IV.1835, Московського товариства сільського господарства - з 9.VIII.1835, Імператорського російського географічного товариства - з 1854, Імператорського російського історичного товариства - з 29.III.1871. «У повагу державних і вчених заслуг» П. А. Муханов був визнаний почесним членом Імператорського Московського університету - 12.I.1856; почесний член Імператорської Публічної бібліотеки - з 23.VIII.1865, Московського Румянцевського музею - з 18.III.1867 і Імператорського російського археологічного товариства - з 14.III.1870. (24) Матеріали із зібрання Муханова надруковані в «Російському Архіві», «Русской Старине» і в Російській Історичній Бібліотеці. Збори Муханова надійшло в Археографічній комісії, до Академії Наук, до Московського Публічний Румянцовскій Музей (В. С. Іконніков, Досвід російської історіографії, Київ, 1891-92, стор 1260-62). У Записках Михайла Чайковського (Мехмед-Садик паші) (Укр. Стар., 1898, кн. 5, стор 431) наводяться відомості про Павла Олександровича: «Некрасівці переселилися з Дунаю в околиці Енос, де на березі семи озер утворили сім великих селищ; число цих козаків було напевне досить значно, так як у війну з Росією в 1827 і 1828 рр. . вони виставили 2500 вершників, які, під проводом військового отамана Івана Солтана, вкрили себе славою і користувалися великою повагою сераскіра Мехмеда-Решид паші, який захищався в Шумлі. У той час, як військо Гната Некрасова чи кубанці, як їх називали інакше, перебували під Шумлу, полковник Муханов, посланий генералом Ротом до Дарданелли на чолі уланського полку, з двома гарматами, взявши фортецю Енос, відвідав усі поселення некрасівців і був прийнятий імім з хлібом-сіллю і з дзвоном. Слідом за цим некрасівці з усіма людьми і майном перейшли на азіатський берег, до озера Маніос і заснували там селище Біневле, а сім селищ на березі озер спалили власними руками і козаки повернулися з під Шумли вже не на берег озера Сірджі, а на берег озера Маніос . »Був у дружніх стосунках з О. С. Пушкіним. За його активної участі вдалося вберегти Олександра Сергійовича від дуелі з В. Д. Соломірскім. Про це писали М. І. Семевський, Н. О. Лернер та Б. Л. Модзалевський (М. І. Семевський зі слів П. О. Муханова. До біографії Пушкіна. Укр. Вісн., 1869, № 11, стор 81-85; H. О. Лернер. Укр. Стар., 1907, т. 131, стор 104 і Б. Л. Модзалевський. Листи, II, 239): На думку Павла Олександровича, з Пушкіним не відбулася б катастрофа, якби на той час трапився при ньому в Петербурзі С. А. Соболевський. Ця людина користувався безумовною довірою Пушкіна і неодмінно зумів би відвернути від нього фатальну дуель. (М. І. Семевський. До біографії Пушкіна. Укр. Вісн., 1869, № 11, стор 85).

Комментарии