Наши проекты:

Про знаменитості

Олександр Олександрович Мороз: биография


Незабаром Олександр Мороз став одним із засновників «Форуму національного порятунку» і взяв активну участь у проведенні акцій «Україна без Кучми» і «Повстань, Україно !».

На парламентських виборах 2002 року СПУ стала п'ятою найбільшою парламентською партією, сформувавши разом із КПУ, Блоком Юлії Тимошенко і «Нашої України» Віктора Ющенко об'єднану парламентську опозицію, яка виступала проти політики адміністрації Кучми і його прем'єр-міністрів.

Участь у виборах

Олександр Олександрович Мороз брав участь у президентських виборах 1994 і 1999, однак жодного разу так і не дійшов до другого туру. Як у першому, так і в другому випадку він зайняв третє місце, одержавши відповідно 13,04% голосів виборців у 1994 і 11,29% у 1999. Політологи пророкували Олександру Олександровичу легку перемогу над непопулярним Леонідом Кучмою на виборах 1999, якби лідер Комуністичної партії України Петро Симоненко зняв свою кандидатуру на користь лідера соціалістів.

Президентські вибори на Україні (2004) принесли Морозу, висунутому Соціалістичною партією Україна, третє місце (5,81% голосів). Під час «Помаранчевої революції» Мороз підтримав Віктора Ющенка, який вважався кандидатом від опозиції. Багато прихильників лідера соціалістів проголосували за Ющенка і взяли активну участь у демонстраціях проти фальсифікацій, тому підтримка Мороза була одним з вирішальних факторів перемоги Ющенка. Після довгих переговорів соціалісти були винагородженні трьома міністерськими портфелями в уряді Тимошенко, що збереглися й у кабінеті Єханурова (крім того, Валентина Семенюк стала головою фонду держмайна).

На виборах у Верховну раду України 2006 року СПУ зайняла 4 - е місце, набравши 5,69% (1444224) голосів, і отримала 33 з 450 місць в парламенті.

Політичні події, що послідували за парламентськими виборами 2006 року, підтвердили думку оглядачів про те, що в умовах зразкового рівності парламентського представництва між Партією регіонів, з одного боку, і БЮТ і «Нашої України», з іншого, ключову роль гратиме позиція СПУ.

Перші три місяці переговори про створення урядової коаліції йшли між БЮТ, «Нашої України» і СПУ. Олександр Мороз розраховував отримати посаду голови Верховної ради, проте йому довелося погодитися на посаду першого віце-прем'єра. 22 червня 2006 було офіційно оголошено про результати переговорів трьох політичних сил, що увійшли до коаліції, і розподіл між ними ключових постів.

Проте Партія регіонів і Комуністична партія України, що залишилися без керівних посад у Верховній Раді, організували багатоденне блокування залу засідань, не дозволяючи приступити до обрання на керівні парламентські пости до тих пір, поки їх інтереси не будуть враховані. Лише до 6 липня 2006 року було досягнуто компромісне угоду, проте під час висування кандидатур на пост голови Ради Олександр Мороз несподівано виставив свою кандидатуру проти кандидатури Петра Порошенка і здобув перемогу, отримавши голоси фракції Партії регіонів, КПУ і частини своїх товаришів по партії. Фракції «Нашої України» і Блоку Юлії Тимошенко у виборах спікера брати участь відмовилися, звинувативши Мороза в «зраді».

7 липня 2006 було підписано угоду про створення нової, "антикризової", коаліції парламентської більшості, до якої увійшли Партія регіонів, Соціалістична партія України і Комуністична партія України. Олександр Мороз, отримавши від нових партнерів те, чого він безуспішно домагався від «помаранчевої» коаліції, відкликав свій підпис під угодою про її створення. Першим же кроком нового блоку стало висунення кандидатури Віктора Януковича на пост прем'єр-міністра. Юлія Тимошенко зажадала від президента Віктора Ющенка розпустити Верховну Раду. Ющенко ж закликав після зустрічі з Олександром Морозом до формування так званої широкої коаліції з участю «Нашої України».