Микола Легат: биография

Одночасно проявив себе як художник. Разом із молодшим братом Сергієм намалював серію карикатур на діячів петербурзького балету. Плодом їх рисувально творчості став спільно виданий альбом «Російський балет в карикатурах» (СПБ, 1903), що включає карикатури на прославлених діячів російського балету: Е. Чекетті, А. Я. Ваганова, М. К. Обухова, М. М. Петіпа, А. В. Ширяєва, Т. Карсавін, М. М. Фокіна, М. Ф. Ксешінскую і безліч інших, а крім того створили серію автошаржей і на себе.

У 1896-1914 рр.. працював педагогом у Петербугском театральному училищі. Серед учнів: А. П. Павлова, М. М. Фокін, Т. П. Карсавіна, Кшесинская, Трефілова, Л. Г. Кякшт, В. Ф. і Б. Ф. Ніжинський, А. Я. Ваганова, Ю. Сєдова, Ф. В. Лопухов.

9 вересня 1914 Маріїнський театр урочисто відзначив 25-річний ювілей творчості Миколи Легата, удостоївши його почесного звання заслуженого артиста імператорських театрів. Після цього він покинув казенну сцену в тому ж 1914 р., коли дирекція імператорського театру не відновила з ним контракт, однак поставив кілька балетів і дивертисментів в приватних трупах: у Народному домі (серед постановок там балетний спектакль «Біла лілія» на музику Б. Асафьева, основні партії виконували: Золотий метелики - О. І. Преображенська, Метелика - сам М. Легат, Лілії - друга дружина Н. Легата непрофесійна балерина-аматорка М. Ніколаєва, Ириса - А. Ф. Бекефі), у Школі російського балету А. Л. Волинського, продовжував давати приватні уроки, у тому числі у приватній балетній школі В. Москальової. Він пробував створити власну балетну трупу, але з цього нічого не вийшло - потрібні великі матеріальні вкладення. А аматорські постановки, не вимагають витрат на професіоналів, його самого не влаштовували по упровню виконання.

Після революції на початку 1920-х Микола Легат був запрошений викладати в Московське театральне училище, але там він не прижився. Повернувшись до Петербургу-Петроград-Ленинград, опублікував статтю в журналі «Життя мистецтва» (1922, № 25, 27 червня), в якій діяльність петроградської балетної школи піддавалася різкій критиці. Стаття мала скандальний резонанс, знайшлися як погоджуватися з позицією автора, так і опоненти; балет в ці роки справді перебував у занепаді і разом з усією країною намагався перестроїтися на нові соціалістичні рейки.

У серпні 1922 року він був обраний членом вищого хореографічного ради колишнього Маріїнського театру, покликаного керувати трупою. Але восени того ж року Микола Легат покинув Росію. У 1925-1926 рр.. співпрацював з трупою С. П. Дягілєва, де викладав класичний танець; в 1929 відкрив власну балетну школу в Лондоні. За іншими джерелами, він відкрив школу в Лондоні в 1923 році, а з 1926 її очолила його дружина - Н. А. Ніколаєва-Легат. Поступово ця школа стала не тільки важливою віхою для становлення народжувався наново англійської балету, а й світовим центром збереження і передачі академічних традицій, куди почали приїжджати вдосконалюватися артисти балету з різних країн. У школі займалися такі видатні виконавці як В. Немчинова, А. Данилово, Л. Лопухова, О. Маркова, М. Фонтейн, Н. де Валуа, А. Долін, С. Лифар, А. Картер, О. Еглевскій, М. Ширер, Ф. Аштон. Школа перетворилася також у перший інтернаціональний центр з пропаганди та розповсюдження методичних знань про російській школі класичного танцю. Через деякий час, по смерті легатів, керівництвом школою перейшло до Є. Бартелл.