Про знаменитості
Йозеф Альвінці: біографія
австрійський генерал-фельдмаршал
Біографія
Брав участь в семирічній війні, війні за баварське спадщину, війні з Туреччиною.
У війнах з французької республікою командував вже дивізією. У битві при Неервіндене Альвінчі виділився своєю хоробрістю і був нагороджений званням фельдцехмейстера, а за перемогу при Шарлеруа нагороджений Великим хрестом Марії Терезії.
Альвінчі користувався славою видатного тактика, не тільки практика, але й теоретика, тому йому було доручено викладати тактику кронпринца, згодом імператора Франца II.
У 1795 році Альвінчі був призначений членом гофкрігсрата, але вже в 1796 році він був покликаний знову стати на чолі австрійської армії, що діяла вельми невдало під командою генерала Болье проти французів у Італії та примушеної після низки невдач залишити Ломбардію і відступити в Тіроль. Альвінчі було доручено привести деморалізовану армію в порядок і зробити її знову здатної до бою. Ця важка робота була ще далеко не закінчена Альвінчі, коли він отримав наказ наступати, звільнити Мантую і замкнені в ній армію Вурмзера.
Хоча обстановка зовсім не сприяла цієї операції, Альвінчі перейшов у наступ, але був розбитий Бонапартом у 3-денному бою під Арколе і був змушений відступити за річку Бренту.
Друга спроба Альвінчі звільнити Мантую закінчилася новим розгромом австрійців під Ріволі, внаслідок чого Мантуя здалася і Австрія втратила останню точку опори в Ломбардії. Після цього Альвінчі здав командування і виїхав з армії.
Незважаючи на невдалий результат компанії і навіть прямі звинувачення у зраді, імператор Франц II зберіг до нього стару прихильність і призначив генерал-губернатором Угорщини.
У 1808 році Альвінчі був наданий в фельдмаршалом. Помер в 1810 році.
Джерела
- Військова енциклопедія / За ред. В. Ф. Новицького та ін - СПб.: Т-во І. В. Ситіна, 1911-1915. - Т. 2.