Наши проекты:

Про знаменитості

Никифор Тимофійович Кальченко: біографія


Никифор Тимофійович Кальченко біографія, фото, розповіді - державний і партійний діяч УРСР

державний і партійний діяч УРСР

Генерал-лейтенант (1944). Член компартії з травня 1932 року. Кандидат у члени ЦК компартії України (1938-1946), член ЦК компартії України (1946-1981). Член Політбюро компартії Україні (1952-1976). Депутат Верховної Ради СРСР у 1941-1946, 1950-1979. Кандидат у члени ЦК КПРС (1952-1956), член ЦК КПРС (1956-1961), кандидат у члени ЦК КПРС (1966-1976). Герой Соціалістичної Праці (1976).

Біографія

Народився в селі Кошманівка (нині Машівського району Полтавської області) в сім'ї селянина.

У 1921-1924 рр.. навчався в Полтавській школі садівництва. У 1924-1925 рр.. працював уповноваженим райкому Спілки рабземлеса. Закінчив Полтавський сільськогосподарський інститут (1925-1928, агроном-організатор).

У 1928-1938 рр.. на господарській роботі в Полтавській, Харківській областях, де працював агрономом, директором МТС, начальником зернового управління обласного земельного відділу. З березня 1938 по серпень 1941 р. голова виконкому Одеської облради.

У роки Великої Вітчизняної війни на фронті, член військради по черзі 56-й, 46-ї армій; після 1943 року по черзі Воронезького, I- го Українського фронтів.

У 1946-1947 рр.. - Міністр технічних культур Української РСР, в 1947-1950 рр.. міністр радгоспів Української РСР, в 1950-1952 міністр сільського господарства Української РСР. У 1952-1954 рр.. 1-й заступник голови РМ Української РСР (у той час Д. С. Коротченка).

У 1953 р. міністр сільського господарства і заготівель Української РСР, з 1954 року за ініціативою М. С. Хрущова призначений головою Радміну Української РСР.

У центрі уваги Н. Кальченка були насамперед питання розвитку господарства УРСР. Він зосередив зусилля уряду на спробах піднести матеріальну зацікавленість селян, на збільшенні поставок сільськогосподарської техніки, створенні постійних кадрів механізаторів, зміцненні колгоспів і радгоспів керівними кадрами і спеціалістами, на оновленні системи планування сільськогосподарського виробництва. Деяких успіхів досягти вдалося. Так, у 1953-58 рр.. валовий збір зерна зріс майже на 20%, порівняно з попереднім п'ятиріччям, валовий збір буряків зріс удвічі, середньорічне виробництво м'яса - в 2,1 рази, молока - втричі.

Позитивно сприйняв висунуту на лютневому (1957 р.) пленумі ЦК КПРС ідею М. С. Хрущова про ліквідацію галузевих міністерств і зосередження цього управління в міжобласних та республіканських совнархозах. В УРСР створили 14 міжобласних рад і республіканську Українську раду народного господарства (УРНГ). Урядові УРСР було надано додаткові повноваження щодо деяких питань планування, капітального будівництва, сільського господарства, праці, заробітної плати і т. д. Вищі технічні навчальні заклади також підпорядковувались тепер українським раднаргоспам. Значно зросли господарські та інші права союзних республік.

Такі кроки щодо децентралізації диктувалися прагматичними міркуваннями, вимогами розвитку економіки, що потерпала від централізованого планування. Однак незабаром почалася критика місництва.

У 1956-1958 рр.. на Україну було введено в дію понад 500 нових промислових підприємств, з них 147 вугільних шахт, 17 копалень і кар'єрів з видобування залізної руди. У липні 1956 р. було введено в дію газопровід Шебелинка-Харків. У жовтні 1955 р. був пущений перший агрегат Каховської ГЕС, а у вересні наступного 1956 р. був запущений її останній агрегат. У листопаді 1957 р. у Львові завод телевізорів розпочав випуск своєї продукції.

Разом з тим потрібно пам'ятати, що понад 70% робітників промислових підприємств України досягали високих норм виробітку переважно вручну. Брак належної техніки безпеки часто призводив до значного травматизму. Під час відбудови й спорудження нових об'єктів майже не бралися до уваги екологічні аспекти.

Н. Кальченку довелося розв'язувати комплекс питань, пов'язаних з передачею Кримської області зі складу РCФСР до складу УРСР, яка відбулася за указом президії ВР СРСР від 19 лютого 1954 р.

Комментарии