Альфонс Аллі: биография
n« Найважче пережити - кінець місяця , особливо останні тридцять днів ».n n
У 1892 році, коли його молодий друг Ерік Саті пішов з «жрецького театру» Троянди і Хреста і порвав з головним «жерцем» і драматургом-деміургом Жозефеном Пеладаном, Альфонс Аллі тут же відреагував на конфлікт, дуже до речі ввернув своє чергове гостре слівце. Це був чи то каламбур, чи то ще одне «гомофонно вірш» про «мага» Пеладане, якого він назвав «фальшивим магом з Ліваро». Французи легко зрозуміють віртуозну гру слів: ця стрічка звучала як«фо-маж де Ліваро»- і поєднання«фо-маж»одночасно можна було розуміти як «фальшивий маг» або «фромаж де Ліваро» - особливо смердючий сорт рудого цвілеподібного сиру. Одночасно «дісталося» і самому Еріку Саті, який тут же отримав своє перше крилатий прізвисько, що було за ним по п'ятах все життя:
n«Радий повідомити, що ми викинули Пеладана разом з його нудною кафедрою! Як відразу добре і вільно стало без нього ... І як відразу захотілося самому стати Пеладаном. Через тридцять років змушений зізнатися, мені це вдалося неважливо. З одного боку. Але з іншого боку, мій дорогий Альфонс, вірніше, мій земляк дядечко Альфонс Аллі, великий дотепник, як тільки я гарненько піддав Пеладану під одне місце, відразу охрестив мене у двох словах:»Езотерики Саті, або Ері? До Езотері? До". Чесне слово, я і зараз майже щасливий, коли бачу це слово, без уточнення ... "n
Тут більше всього видно, що для Альфонса Аллі не було чіткої межі між мистецтвом і життям, між жартом і літературою. Природний норманський жонглер словами, тонкий лінгвіст, віртуозний майстер каламбуру, гра слів - ось його головний коник і покликання. Найчастіше цей шлях приводив Альфонса Аллі до абсурду, випадковому відкриттю або так званого чорного гумору. «Печена картопля легше засвоюється, ніж глиняне яблуко». «Бульби нісенітниці далі летять, ніж клобуки благочестя». «Зерна дурості легше сходять, ніж кукіль розуму».
n«Перемога скупості: навчитися спати на смітинка, яких не бачиш в своєму оці і опалювати взимку квартиру колодами, які бачиш у чужому ».n n
Капітан Кап з останнього збірника Альфонса Аллі - це ще один символ шляху до основи сенсу, тієї глибинної підземної редисці, де всі сенси з'єднуються і негайно втрачають сенс. Ось його останні слова:«Бюрократія - це типові мікроби, про що з ними розмовляти? Адже ми не ведемо переговори з мікробами. Ми їх вбиваємо ». Ну що ж, чудовийрецептчергового коктейлю Аллі з нітроклетчаткі і гліцерином, наостанок. Або навпаки.
Часом м'яко й вигадливо, як американський гуморист Джеймс Турбер, частіше похмуро і саркастично, як «письменник диявола» Амброз Бірс, література Альфонса Аллі нагадує фантазії і вигадки «Іншого світу» Сірано де Бержерака і безумовно передбачає словесні ігри та багато абсурдистські сюжети Бориса Віана.
n«Якщо море не переливається через край, це тільки тому, що Провидіння подбало забезпечити океанські води губками».n n
У 1913 році, через вісім років після смерті «дорогого дядечка »Альфонса, малюючи свій автопортрет, Ерік Саті написав під ним дві короткі рядки:«Я народився надто молодим в занадто старі часи». З жалем доводиться визнати, що ці слова повною мірою можна застосувати й до Альфонсу Аллі, з тією тільки різницею, що Ерік Саті все-таки хоч і небагато, але все ж дожив до молодих часів, а Альфонс помер - за десять років до них, в 1905 році.
