Йосеф Добровський: биография

Важко переоцінити внесок Добровського в долю сучасних йому чеської мови та літератури. Він опублікував граматику і кілька підручників чеського, а також склав великий чесько-німецький словник. У 1795 він запропонував ввести в чеську мову замість традиційної силабіка силабо-тонічне віршування, тобто провести реформу, аналогічну реформу М. В. Ломоносова. Сподвижники Добровського (Пухмайер, Юнгманн), а потім поети першої половини XIX століття намагалися (деякі не без успіху) втілити цю ідею в життя, але в цілому силабо-тоніка в чеській літературі не прижилася.

Добровський висунув концепцію , згідно з якою літературний чеську мову повинен орієнтуватися на мову XVI століття - «золотої доби» Чехії; зміни часів австрійського панування він вважав «псуванням мови» (сама загальноприйнята періодизація історії чеської мови належить знову ж таки йому). Цей погляд взяв гору у чеських просвітителів і згодом привів до появи двох паралельних регістрів мови - літературного, більш архаїзованою, і «загального чеського», близького до розмовної мови й у деяких відносинах сильніше відображає німецький вплив. На відміну від своїх учнів, Ганки і Юнгманна, Добровський не займався активною пропагандою чеської мови, вважаючи за краще сам писати по-німецьки і на латині (лише в останні роки він написав декілька статей по-чеськи). Поширена думка, що він знав чеську мову погано, помилково; він лише скептично ставився до його майбутнього як мові всієї науки і культури (йому приписують фразу «Залиште мертвих у спокої»), а писати по-німецьки було корисніше для міжнародного престижу народжувалася славістики.

Добровський активно підтримував міжнародні контакти, у тому числі з Росією. У 1800-ті-1810-е листувався з О. Х. Востоковим, А. С. Шишковим і Н. М. Карамзіним (останній включив класифікацію слов'янських «прислівників» за Добровському в «Історію держави Російської»), був обраний членом Російської Академії і Вільного товариства любителів російської словесності в 1820.

Добровський і "Слово о полку Ігоревім»

Добровський був одним з перших дослідників «Слова о полку Ігоревім» у зарубіжній Європі. Він надзвичайно високо цінував цей твір («Поема про Ігоря, поруч з якою нічого не можна поставити!") І вважав, що росіяни публікатори «абсолютно не зрозуміли» «Слово», пропонував філологічні виправлення до низки перших російських видань. Ряд дослідників припускає, що Добровська бачив загиблу в 1812 рукопис «Слова», так як в 1792 працював у Москві з зібранням А. І. Мусіна-Пушкіна. Він керував роботою над першими перекладами «Слова» на чеську (своїх учнів Й. Юнгман, В. Ганки, Й. Мюллера, С. Рожни), повідомляючи їм відомості про загиблу рукописи, про помилки переписувачів, про її датування.

У 2003 американський історик Едвард Кінан висунув гіпотезу, згідно з якою Добровський склав «Слово» близько 1793 (допускається як свідома містифікація, так і стилізація без мети обману), ознайомившись під час перебування в Росії з Задонщина, Іпатіївському літописом і Псковським апостолом 1307 року (основними давньоруськими пам'ятками, що демонструють сюжетну й текстуальну зв'язок зі «Словом»). Потім текст був нібито пересланий Добровським до Росії і за його вказівками набув поширення (ніяких фактичних доказів цієї передачі не наводиться). Під час послідувала психічної хвороби Добровський міг, згідно Кінану, забути своє авторство (нібито тому він робив з «Слова» виписки у своїх записниках, посилався на нього як на справжній текст і т. п., а також домагався викриття фальсифікації Ганки). Дана гіпотеза сама по собі виглядає багато в чому краще висувалися скептиками раніше: Добровський, на відміну від ієромонаха Йоіла і А. І. Мусіна-Пушкіна, кандидатури яких предлалісь Андре Мазон і Олександром Зиміним в якості можливих авторів «Слова», був філологом-славістом, причому першокласної на той час кваліфікації, був професійно знайомий з древніми рукописами і фольклором. Проте ця версія повинна бути відкинута.