Олексій Дикий: биография
До 1925-1926 років визначилися основні риси режисерського й акторського дарування Дикого: гострота і виразність форми, любов до яскравих, сильним сценічним фарбам, до поєднання динамічності і помітності сценічного малюнка з монументальністю і масштабністю акторських образів. Мистецтво Дикого володіло оптимістичній енергією, тяжіло до балаганному комизму і до гнівною сатирі, до епічного розмаху і патетиці.
У 1928 Дикий поставив спектакль «Людина з портфелем» Файко в Московському театрі Революції.
У 1928-1929 роках Дикий працював у Тель-Авівe і Яффо, де здійснив дві театральні постановки.
У 1931 році заснував і очолив власний театр-студію («Студія Дикого»), де вів режисерську та педагогічну роботу.
У 1932-1936 керував московським Театром ім. ВЦРПС (спектаклі «Матроси з Каттаро» Вольфа, «Глибока провінція» Свєтлова).
У 1936 поставив на сцені Малого театру в гротесковій, фантасмагоричною формі спектакль «Смерть Тарєлкіна» Сухово-Кобиліна.
Сталін зіграв вирішальну роль у подальшій долі Дикого. У 1936 році Сталін піддав критиці постановку Дикого, оперу Шостаковича«Леді Макбет Мценського повіту»за М. С. Лєсковим. Вже проіснувавши на сцені півтора сезони, опера несподівано зазнала розгрому в офіційній радянській пресі (сумно знаменита редакційна стаття «Сумбур замість музики» в газеті «Правда» від 28 січня 1936 року), і була знята з репертуару.
У 1936 році студія Дикого була закрита.
Дикий переїжджає до Ленінграда, починає працювати у Великому драматичному театрі ім. Горького, здійснив низку театральних постановок як головний режисер. Дикого запрошує для спільної роботи Борис Бабочкін.
B 1937 році на Дикого приходить політичний донос. Він був арештований і п'ять років провів у виправно-трудовому таборі.
З 1941 Олексій Денисович працює в московському Театрі ім. Вахтангова, де поставив «Олеко Дундич» A. Ржешевського і М. Каца, «Росіяни люди» Симонова. У виставі «Фронт» Корнійчука (1942) зіграв роль генерала Горлова - одну з кращих своїх ролей.
У 1944-1952 Олексій Денисович працює в Малому театрі, з 1952 в Московському драматичному театрі ім. Пушкіна.
Серед робіт Дикого 1940-1950 років - вистави «Міщани» Горького (1946), «Калиновий гай» Корнійчука (1950) - в Малому театрі, «Тіні» Салтикова-Щедріна (1953) в Московському драматичному театрі ім. Пушкіна.
C 1943 знімався в кіно, вдало зіграв головні ролі в кінофільмах «Кутузов», «Адмірал Нахімов». Виконання Диким ролі Сталіна у фільмах «Третій удар» (1948) і «Сталінградська битва» (1949) сподобалося прототипу, хоча сам Дикий говорив: «Я граю не людини, а гранітний пам'ятник».
Фатальний успіх
У 1952 році, в Москві, в Театрі ім. А. С. Пушкіна, Олексій Дикий здійснив постановку вистави «Тіні» за однойменною п'єсою Михайла Салтикова-Щедріна. Вже з приводу прем'єри був скандал, Борис Бабочкін вдало зіграв головну роль Клаверова. У виконанні Бабочкіна постав типовий радянський державний і партійний діяч. Ця постановка Дикого була жорстко розкритикована і заборонена.
