Оскарс Екабс Данкерс: биография

Тепер вже угруповання Валдманіса і перконкрустовци почали оскаржувати один у одного честь брати участь в «уряді», підконтрольному німецьким розпорядникам. У цих умовах Данкерса розцінювали як найбільш прийнятного кандидата на посаду голови нового ради, так як він не належав ні до однієї з протиборчих груп. 21 серпня 1941 після довгих дебатів і сумнівів Клейст переконав фон Рока зробити вибір на користь Данкерса, призначивши його главою Латвійського самоврядування. У його обов'язки входило розгляд питань, пов'язаних з кадрами, пошуку політично благонадійних людей, орієнтованих на співпрацю з нацистами, на яких німецька адміністрація могла б покластися. Для того, щоб задобрити апетити перконкрустовцев, Клейст розпорядився залучити до діяльності самоврядування Андерсона (одного з членів Перконкруста). Данкерс в результаті отримав найважливіший пост генерал-директора, відповідального за внутрішні справи та підбір кадрів.

Перестановки в «самоврядування»

У березні 1942 року в результаті інтриг Валдманіса, незадоволеного станом справ (хоч він і отримав непоганий пост директора з питань юстиції), розігралася боротьба в рамках Латвійського Самоврядування за формально вищі пости. 20 березня Валдманіс і його соратники подали прохання про вихід зі складу самоврядування, що спонукало генерального комісара Отто Дрекслера висловити думку про Данкерс як про людину, який «виявляв недостатньо ініціативи, не мав власної думки та недостатньо розбирався в адміністративних справах». Було скликано засідання, на якому справжні правителі комісаріату мали намір переобрати директорів самоврядування. Тим не менш шеф зіпо в Латвії Ланге висловився різко проти кандидатури Валдманіса, який мав дуже яскравою політичною харизмою, так що навіть Данкерс змушений був багато в чому підкорятися директору юстиції. Нацисти не були зацікавлені в сильній політичної фігури місцевого «розливу», тому положення Валдманіса виявилося хитким. Проте хоча й Клейст неприязно ставився до Валдманісу, на його захист висловився Лозі, тому Данкерс врешті-решт поставив свій підпис під списком нових генеральних директорів, запропонованих йому Дрекслером. Таким чином, Валдманіс увійшов до складу генерального директорату. Кінцевий склад ЛЗ був сформований 25 березня 1942, і Данкерс продовжив відповідати за внутрішні питання і кадрову політику. Неофіційно ж саме Данкерс виконував роль «Першого генерального директора», як його іноді в кулуарах іменували німецькі адміністратори, хоча формально пост голови самоврядування для Латвії не був передбачений, на відміну від Естонії та Литви.

Особливості політики

Незабаром перед керівниками Остланд гостро постало питання про необхідністю формування національних легіонів СС. Тому 3 листопада 1942 німецькою стороною було ініційовано нараду, на якій вищий керівник СС і поліції в Латвії Вальтер Шредер звернувся до Данкерс з полупросьбой-полутребованіем написати звернення до Еккельну, в якому було б висловлено рада швидше приступити до формування Латиського легіону СС. Данкерс спільно з Валдманісом наважилися обережно висловити свої сподівання про політичну автономії краю в якості умови для формування легіону і почала мобілізацію до нього добровольців. Данкерс говорив про те, що за надання максимально широкої «суверенності» Латвії Валдманіс готовий був забезпечити мобілізацію 100000 чоловік, які зазнали б відправці на радянсько-німецький фронт. І надалі Данкерс в переговорах з Дрекслером з цього делікатного питання постійно натякав на те, що кількість добровольців, мобілізованих в ще не існуючий легіон, прямо залежить від настання строку проголошення незалежності Латвії. Врешті-решт, коли легіон вже був благополучно сформований, Данкерс продовжував мило шантажувати вищестоящі інстанції, постійно наголошуючи на необхідність незалежності. Але в підсумку і він, і Бангерскій покірливо ставили свої підписи під новими документами про мобілізацію. Іноді, латвійські «самоуправітелі» заздалегідь по конфіденційними каналами оповіщали про швидке проведення мобілізації. Зокрема, на початку листопада Гітлер оголосив про початок широкомасштабної мобілізації в Прибалтиці 10 призовного віку (1915-1924 рр.. Народження), а Данкерс публічно оголосив про це ще аж 11 жовтня 1943 року. Пізніше на нараді 16 листопада фюрер скорегував свої запити, сказавши про те, що від Латвії очікується 20000 мобілізованих. Дрекслер мав взятися за психологічну обробку Данкерса, ознайомив його з побажанням фюрера. У відповідь Данкерс висловив обережне згоду з планами верхівки щодо поповнення легіону СС, однак знову заговорив про зустрічні умови проведення другого етапу мобілізації: як завжди, проголошення державної незалежності Латвійської Республіки та передачі латвійської поліції під повний контроль самоврядування, боязко посилаючись на обіцянки, дані Гіммлером при особистому відвідуванні Риги. Дрекслер не дав Данкерс остаточної відповіді в особистій бесіді, але під вечір цього ж дня, 9 листопада, відправив йому листа, в якому уповноважив гендиректора на проведення низки мобілізацонних процедур, повністю проігнорувавши висунуті Данкерс умови. Стало зрозуміло, що про незалежність не доводиться мріяти, а ось слухняно і безоплатно постачати «гарматного м'яса» на Східний фронт для «латання дірок» таки доведеться. І загроза пана Данкерса піти всім складом у відставку не набула належного впливу на «непроникного» Дрекслера.