Про знаменитості
Кирило Петрович Гуров: біографія
06 березня 1918 - 29 вересня 1994
російський і радянський фізик-теоретик, фахівець в області кінетичної теорії
Біографія
Народився в Москві в дворянській родині кадрового офіцера. Отримав гарну дошкільну домашню освіту, говорив французькою та німецькою мовами. Вступив до школи відразу в другий клас. Закінчення школи з відзнакою і в 1936 році вступив без вступних іспитів на фізико-математичний факультет Московський Державний Університет (МДУ). У 1941 році з відзнакою закінчив МДУ.
У роки війни працював шліфують на заводі в Куйбишеві. У цей же час співпрацював з Радінформбюро і опублікував 90 статей російською, німецькою та французькою мовами.
У 1944 році поступив в аспірантуру МДУ до М. М. Боголюбову. Під час роботи в аспірантурі займався проблемами кінетичної теорії квантових систем. З 1954 року і до останніх днів життя працював в Інституті металургії імені А. А. Байкова АН СРСР.
Член редколегії журналу «Фізика і хімія обробки матеріалів». Член Вченої та Спеціалізованої рад Інституту металургії імені А. А. Байкова РАН і Спеціалізованої ради Інституту загальної фізики імені О. М. Прохорова РАН.
Наукова діяльність
Під час роботи в аспірантурі спільно в М. М. Боголюбовим вивів кінетичні рівняння для квантових систем з використанням квантової ланцюжка ББГКІ. Ця робота є фундаментальною в кінетичної теорії квантових систем.
В Інституті металургії займався дослідженням дифузійних процесів і обумовлених ними фазових перетворень у сплавах. Розробив метод «діркового газу». Застосування цього методу для опису взаємної дифузії в бінарних і багатокомпонентних сплавах лягло в основу докторської дисертації К. П. Гурова.
На початку 1970-х років запропонував математичний формалізм, що дозволяє оцінювати внесок наравновесних вакансій в дифузійні потоки і побудувати теорію дифузійних процесів у сплавах виходячи з мікроскопічесікх міркувань.
Спільно з А. М. Гусаком створив теорію «дифузійної конкуренції фаз» для опису взаємної дифузії в багатовимірних бінарних системах. Дана теорія дозволила сформулювати критерії придушення і зростання фаз і пояснити закономірності твердофазних реакцій дифузної аморфізації.
У середині 70-х років працював над проблемами космічного матеріалознавства. Входив до складу колективу вчених першого міжнародного радянсько-американського космічного проекту «Союз» - «Аполлон». Займався вивченням впливу невагомості на процес твердо-жидкофазного взаємодії металів.
