Віктор Голявкін: біографія

Біографія

Народився 31 серпня 1929 року в Баку. Отець Володимир Сергійович працював викладачем музики, тому в будинку завжди звучало фортепіано, і синів (у Віктора було два молодших брата) вчили музиці. Але одного разу Віктор намалював карикатури на гостей, які приходили до них музикувати. Тоді батько подарував синові книжку про живопис і художників. Віктор прочитував всі книги про образотворче мистецтво, які йому тільки вдавалося знайти і сам постійно малював.

Віктору було всього 12 років, коли почалася Велика Вітчизняна війна. Його батько відразу пішов на фронт і Віктор став старшим чоловіком у родині. Він малював карикатури на Гітлера і фашистів.

Пізніше Віктор виїхав до Самарканду і вступив до художнього училища, яке пізніше було переведено в Ташкент, а потім в Душанбе (нині - Душанбе). Майбутній художник дізнається життя і мистецтво Сходу, це його дуже збагачує. Після сонячних яскравих міст Азії він переїжджає У Ленінград, де вступає до Академії мистецтв. Ленінград у той час залучає його своїми музеями та пам'ятниками мистецтва. Все місто побудований в західноєвропейському стилі. Цей стиль подобається йому чуйністю на події людського життя.

Одночасно з живописними роботами Голявкін створює короткі оповідання. Неможливість публікації невпісивавшіхся в офіційну естетику творів призвела до того, що спочатку стали друкувати оповідання для дітей у журналах «Вогнище» і «Мурзилка». У 1959 році, коли Голявкін було вже тридцять років, вийшла перша книжка дитячих оповідань «Зошити під дощем». Дорослі розповіді вперше з'явилися в самвидаві в 1960 р., в журналі Олександра Гінзбурга «Синтаксис»; публікація в офіційних виданнях відбулася набагато пізніше. Деякі ранні оповідання були надруковані в 1999-2000 рр..

Помер у Санкт-Петербурзі 21 липня 2001.

Творчість

Особливістю оповідань письменника є їх стислість разом з дотепним доброзичливим гумором. Це нечасто зустрічається в літературі особливість - стислість. Такий ємний короткий стиль вимагає особливого письменницької майстерності, яким Голявкін володів, як ніхто інший. Герої його оповідань завжди хоч і смішні, але діяльні й чарівні. Довгі розповіді зустрічаються рідко. Одними з найкоротших є такі оповідання, як «Малюнок», «Чотири кольори», «Друзі», «Хворі», наприклад, оповідання «Малюнок»:

N

n

Олександр намалював кольоровими олівцями дерева, квіти, траву, гриби, небо, сонце і навіть зайця.

n

n

- Чого тут не вистачає? - Запитав він тата.

n

- Всього тут досить, - відповів тато.

n

- Чого тут недостатньо? - Запитав він брата.

n

- Усього вистачає, - сказав брат.

n

n

Тоді Альоша перевернув малюнок і написав на звороті ось такими великими літерами:

n

n

n

n

n

n

n

n

n

n

n

n

І ЩЕ ПЕЛІ ПТИЦІ

n

n

n

n

n

n

n

n

n

n

n

- Ось тепер, - сказав він, - там всього вистачає!

n

n

n

Такі короткі розповіді часто зустрічаються у письменника.

Другий залп «Аврори»

У грудні 1981 року радянське суспільство готувалося до зустрічі 75-річного ювілею глави держави Л. І. Брежнєва. Щороку в цей час, відповідно в останні роки застою традицією, що склалася, країна рапоратовала Партії і вождю про чергові успіхи в будівництві комунізму.

У ювілейному номері 12 журналу «Аврора» за 1981 рік і саме на 75-й сторінці була опублікована розповідь Віктора Голявкіна «Ювілейна мова». За обсягом розповідь займав рівно одну сторінку в розділі «Гумор». Саме по собі досить невинне і смішне зміст, який переказує застільну хвалебну промову, адресовану неназваному ювіляру, породжувало цілком недвозначні алюзії. Тим більше, що на другій сторінці обкладинки був поміщений кольоровий портрет самого ювіляра - Л. І. Брежнєва, супроводжуваний підписом: «75-річному ювілею Л. І. Брежнєва присвячується». Відповідно до старої російської літературною традицією, розміщення розповіді на сторінці, за номером збігається з числом років «винуватця» ювілею, не викликало ніяких сумнівів щодо того, кому саме це розповідь присвячена. Двозначним було сам зміст «ювілейної промови», явно демонструє відсутність поваги до давно всім набридливому «ювіляру».

Комментарии