Олександр Аркадійович Галич: биография

Перші пісні - «Леночка» (1959), «Про малярів, опалювача і теорію відносності» та «Закон природи» (обидві 1962) - будучи відносно нешкідливими в політичному відношенні , тим не менш різко дисонували з офіційною радянською естетикою. Так почався перелом в творчості Галича. Перелому в творчості дуже благополучного радянського літератора сприяла й історія з невдалої прем'єрою п'єси Галича «Матроська тиша», написаної для створювалося театру «Современник». Вже відрепетирувану п'єсу заборонили до показу, заявивши автору, що він викривлено представляє роль євреїв у Великій Вітчизняній війні. Цей епізод Галич потім описав у повісті «Генеральна репетиція».

Конфлікт з владою

Надалі його пісні ставали все більш глибокими та політично гострими, що призвело до конфлікту з владою. Галичу було заборонено давати публічні концерти. Його не друкували і не дозволяли випустити платівку. По суті справи, це була заборона на будь-яку професійну діяльність і роботу.

Він виступав зі своїми піснями по квартирах, на так званих домашніх концертах, які збирали йому дуже невеликі заробітки, його пісні поширювали і передавали один одному в магнітофонних записах, завдяки яким він ставав все більше популярний і які вилучалися під час обшуків.

Якось Валентин Миколайович Плучек вирішив запросити Галича, як свого колишнього учня по студії, виступити з піснями для акторів театру Сатири, який він тоді очолював, з нагоди якогось свята на капуснику, куди глядачі взагалі не допускалися. Галич з радістю погодився. Саморобний оголошення було вивішене у внутрішньому приміщенні театру, куди сторонні, в тому числі глядачі, не допускалися. Але навіть цей, суто внутрішній концерт був категорично заборонений владою. Плучек зателефонували з Міністерства культури і зажадали скасувати виступ Галича.

7 березня 1968 в Академмістечку Новосибірська пройшов фестиваль авторської пісні, проведений клубом «Під інтегралом». На фестивалі відбувся єдиний публічний концерт Олександра Галича в СРСР, в тому числі виконав пісню "Пам'яті Пастернака".

У 1969 р. у видавництві «Посів» вийшла книга його пісень. Саме це послужило причиною його виключення зі Спілки письменників (1971) та Спілки кінематографістів і Літфонду (1972). Заборонена п'єса «Матроська тиша» (1957), цькування у пресі, припинення публікацій в офіційній пресі (1968, за участь у Фестивалі бардів у Новосибірську).

Член-кореспондент дисидентського Комітету прав людини в СРСР (1970 - 1973). Учасник петиційна компаній.

Висилка і смерть

У 1971 р. Галич був виключений зі Спілки письменників СРСР, членом якого він був з 1955 р. (цьому присвячена пісня «Від біди моєї дріб'язкової »), а в 1972 р. - з Союзу кінематографістів, у якому складався з 1958 р. У 1972 році, після третього інфаркту, Галич отримав другу групу інвалідності й пенсію в 54 рубля на місяць.

У 1974 році Галич був змушений емігрувати. Про деталі джерела розходяться. За однією версією, він номінально виїхав до Норвегії для участі в семінарі за творчістю Станіславського, але відразу після перетину кордону був позбавлений радянського громадянства. За іншою - емігрував «по ізраїльській візі".

22 жовтня 1974 постановою Головліту за погодженням з ЦК КПРС всі його раніше видані твори були заборонені в СРСР.

Першим його притулком за кордоном стала Норвегія, потім він переїхав до Мюнхена, де деякий час працював на американській радіостанції «Свобода». Потім Галич оселився в Парижі, де загинув 15 грудня 1977 від удару електричним струмом від радіоапаратури. Існує версія, що це було вбивство, причому версії про те, хто саме вбив Галича, різняться до протилежності: згідно з одними, Галича вбили агенти КДБ, які здійснювали помсту йому за антирадянську діяльність; згідно з іншими - Галича вбили агенти ЦРУ, які боялися, що Галич, якого мучила ностальгія, вирішить повернутися в Радянський Союз і цим істотно підірве імідж дисидентського руху. Між тим, паризькі знайомі Галича (Володимир Максимов, Василь Бетакам) заявляли, що причиною його смерті став саме нещасний випадок: