Климент Єфремович Ворошилов: биография

22 вересня 1935 «Положенням про проходження служби командним і начальницьким складом Червоної армії» були запроваджені персональні військові звання. У листопаді 1935 року ЦВК і Раднарком СРСР присвоїли п'яти найбільшим радянським воєначальникам нове військове звання «Маршал Радянського Союзу». У їх числі був і Климент Єфремович Ворошилов.

У 1940 році, після радянсько-фінської війни, Ворошилов позбувся посади наркома оборони: на цю посаду Сталін призначив краще зарекомендував себе у війні С. К. Тимошенко. Ворошилов отримав пости заступника голови Ради народних комісарів СРСР і голови Комітету оборони при РНК СРСР.

Участь у сталінські репресії

Під час Великого терору Ворошилов у числі інших наближених Сталіна брав участь у розгляді так званих «списків» - переліків осіб, репресованих з особистої санкції Сталіна. Підписи на списках означали винесення обвинувального вироку. Підпис Ворошилова присутній на 185 списках, за якими були засуджені і розстріляні понад 18 000 чоловік.

Як член Політбюро ЦК ВКП (б) затвердив велику кількість т. зв. «Лімітів» (квоти на кількість репрессірванних згідно з наказом НКВС № 00447 «Про операцію з репресування колишніх куркулів, карних злочинців і інших антирадянських елементів»). Так, 26 квітня 1938 Ворошилов разом зі Сталіним, Молотовим, Кагановичем і Єжовим завізував ствердну резолюцію на запиті і. о. секретаря Іркутського обкому ВКП (б) про виділення додаткового ліміту по першій категорії на 4 000 осіб.

Як народний комісар оборони Ворошилов брав активну участь у репресіях проти командного складу РККА. На списку з 26 командирів Червоної Армії, направленому з НКВС в НКО 28.05.1937 р., він поставив резолюцію «Тов. Єжову. Беріть всіх негідників. 28.V.1937 року. К. Ворошилов»; більш коротка резолюція Ворошилова -«Заарештувати. К. В.»- стоїть на схожому списку з 142 командирів.

Велика Вітчизняна війна

У роки Великої Вітчизняної війни Маршал Радянського Союзу К. Є. Ворошилов - член Державного комітету оборони, головнокомандувач військами Північно-Західного напряму (до 5 вересня 1941 року), командувач військами Ленінградського фронту (з 5 по 10 вересня 1941 року), представник Ставки по формуванню військ (вересень 1941 року - лютий 1942 року), представник Ставки Верховного Головнокомандування на Волховському фронті (лютий-вересень 1942 року), головнокомандувач партизанським рухом (з вересня 1942 року по травень 1943 року), голова Трофейного комітету при ДКО (травень-вересень 1943 року), голова Комісії з питань перемир'я (вересень 1943 року - червень 1944 року). У 1943 році він брав участь у роботі Тегеранської конференції.

Післявоєнна діяльність

У 1945-1947 роках - голова Союзної контрольної комісії в Угорщині.

У 1946-1953 роках - заступник голови Ради Міністрів СРСР.

З березня 1953 року по травень 1960 року - голова Президії Верховної Ради СРСР. У такому ролі, зокрема, підписав Указ про створення КДБ.

У 1957 році входив до «антипартійну групу». На відміну від лідерів групи, не був виключений з партії, а лише підданий критиці на XXII з'їзді КПРС.

Помер на 89-му році життя 2 грудня 1969 року. Похований на Червоній площі в Москві біля Кремлівської стіни.

Партійні посади

З травня 1960 року член Президії Верховної Ради СРСР.

З 1921 року по жовтень 1961 і з 1966 року - член ЦК КПРС.