Володимир Кирилович Винниченко: біографія

Біографія

Народився 28 липня 1880 року в селянській родині. Його батько, Кирило Васильович Винниченко, селянин-наймит, переїхав з села до Єлисаветграду (нині Кіровоград) і одружився з удовою Євдокією Павленко, уродженої Линник. Від першого шлюбу мати Винниченка мала трьох дітей: Андрія, Марію й Василя; від шлюбу з Кирилом Винниченком народився один Володимир. У народній школі Володимир проявив себе здібним учнем, і батьки, незважаючи на складне матеріальне становище сім'ї, вирішили продовжити його навчання.

З десяти років отримував середню освіту в Єлизаветградської гімназії. Мізерну грошову допомогу для навчання йому надавав старший брат, який працював у міській друкарні. Проте вже в сьомому класі Володимир Винниченко був виключений з гімназії після тижня перебування в карцері за написання революційної поеми. Не маючи засобів для існування, був змушений мандрувати по Південній Україні в пошуках короткочасного заробітку, паралельно посилено займаючись самоосвітою. Потім в 1900 екстерном склав іспит у Златопільській гімназії і отримав атестат зрілості.

У 1901 поступив на юридичний факультет Київського університету Святого Володимира. До цього часу він вже познайомився з соціалістичним вченням через популярні викладу праць Карла Маркса, поширювані нелегально, і зміцнився в своїх соціал-демократичних переконаннях. Відразу після надходження до Київського університету створив там таємну революційну студентську організацію, яка носила назву «Студентської громади», і надалі брав активну участь у революційному русі.

Належав до київської Громаді, рано вступив в Революційну українську партію - першу політичну партію в належала Російській імперії частини України. За дорученням партії проводив агітаційно-пропагандистську роботу серед робітників Києва та селян Полтавської губернії, за що в 1902 був заарештований і, так і не встигнувши закінчити перший курс, виключений з університету без права продовження навчання в будь-якому іншому вищому навчальному закладі. Виїхавши на Полтавщину, почав працювати домашнім учителем і встиг взяти участь у роботі I з'їзду РУП, проте в кінці року відправлений у 5-й саперний батальйон.

У лютому 1903 Винниченка вдалося втекти в Австро-Угорщину і осісти у Львові, де починає співпрацювати з місцевими представниками українського руху. Він входить у закордонний комітет РУП і стає головним редактором газети «згасає» («Гасло»). Вивчивши німецьку мову, він займається перекладом і популяризацією праць Карла Каутського, Поля Лафарга, Фердинанда Лассаля та інших теоретиків європейської соціал-демократії. При одній із спроб перевести через кордон в Росію нелегальну літературу в липні 1903 затриманий в Волочиську та укладено в одиночній камері Лук'янівської в'язниці в Києві. За винесеним вироком на півроку відправлений у дисциплінарний батальйон, після чого знову емігрує.

Володимир Винниченко був одним із засновників Української соціал-демократичної робітничої партії (створеної в грудні 1905 в ході російської революції 1905-1907 на базі РУП) , в якій очолював ліве крило. Входив до складу центральних органів партії, редагував друкований орган «Боротьба» («Боротьба»). У 1906-1914 Винниченка, ведучи підпільну і напівлегальну діяльність у різних куточках Російської імперії, неодноразово піддавався поліцейському переслідуванню і арештам, внаслідок чого кілька разів опинявся в еміграції (для його літературної діяльності післяреволюційного періоду характерне загальне почуття надломленості і занепаду). Після чергового арешту й ув'язнення із загрозою довічної каторги Винниченку за допомогою товаришів вдалося вирватися з рук царської охранки і емігрувати до Франції, де в 1910 увійшов до складу «Української громади» в Парижі. Деякий час жив у Львові (1913-1914), де редагував журнал «Дзвін» («Дзвін»). З початком Першої світової війни Винниченко повернувся до Росії і жив переважно в Москві під чужим ім'ям до 1917, займаючись літературною діяльністю і співпрацюючи в журналі «Украинская жизнь».

Комментарии