Бочкарьова Марія Леонтіївна: биография

У квітні 1918 Бочкарьова прибула до Сан- Франциско. За підтримки впливової та заможної Флоренс Харриман дочка російського селянина перетнула США і була удостоєна 10 липня аудієнції у президента Вудро Вільсона у Білому домі. За свідченням очевидців, розповідь Бочкарьової про її драматичну долю і благання про допомогу проти більшовиків до сліз зворушили президента.

Журналіст Ісаак Дон Левін з розповідей Бочкарьової написав книгу про її життя, яка вийшла у світ в 1919 році під назвою «Яшка» і була перекладена кількома мовами.

Після відвідування Лондона, де вона зустрілася з королем Георгом V та заручилася його фінансовою підтримкою, Бочкарьова в серпні 1918 прибула в Архангельськ. Вона розраховувала підняти місцевих жінок на боротьбу з більшовиками, проте справа пішла туго. Генерал Марушевський в наказі від 27 грудня 1918 оголосив, що заклик жінок на невідповідну для них військову службу буде ганьбою для населення Північної області і заборонив Бочкарьової носити самозванно привласнену їй офіцерську форму.

У наступному році вона була вже в Томську під прапорами адмірала Колчака, намагаючись збити батальйон медсестер. Втеча Колчака з Омська вона розцінила як зраду, добровільно з'явилася до місцевої влади, які взяли з неї підписку про невиїзд.

Арешт і вирок

Через декілька днів під час церковної служби 31-річна Бочкарьова була взята під варту чекістами. Явних доказів її зради якого співробітництва з білими виявити не вдалося, і розгляд затягнулося на чотири місяці. За радянської версії, 16 травня 1920 вона була розстріляна в Красноярську на підставі резолюції начальника Особливого відділу ВЧК 5-ї армії Івана Павлуновского і його заступника Шимановського. Але в ув'язненні прокуратури Росії про реабілітацію Бочкарьової 1992 сказано, що свідчень її розстрілу немає.

Російський біограф М. Л. Бочкарьової к.і.н. С. В. Дрік вважає, що вона не була розстріляна: з красноярських катівень її визволив Ісаак Дон Левін, разом з ним вона відправилася в Харбін, де зустрілася з однополчанином вдівцем, який став її чоловіком. Змінивши прізвище, Бочкарьова до 1927 р. проживала на КСЗ, поки не розділила долю російських сімей, яких насильно депортували в радянську Росію. Всю силу невитрачену материнської любові вона віддала синам свого чоловіка, загиблим в роки Великої Вітчизняної війни.

Реабілітація

Марія Бочкарьова реабілітована в 1992 році.

nВисновок n

n

n

n

9 січня 1992.

n

n

n

nЗАТВЕРДЖУЮ n

n

nПрокурор Омської області Державний радник юстиції 3-го класу n

n

nЮ. А. Якунін n

n

Відносно Бочкарьової Марії Леонтіївни. N

n

Постановою Омського ГубЧК від 15 травня 1920 визначено розстріл.

n

n

n

У справі немає документів про приведення вироку у виконання. Обвинувачення не висувалося. Свідки у цій справі не залучались. З висновку у справі встановлено, що звинувачення М. Л. Бочкарьової грунтувалося тільки не її свідченнях [...] n

N

Бочкарьова Марія Леонтіївна повністю реабілітована у відповідності з Законом РРФСР від 18 жовтня 1991 р. «Про реабілітацію жертв політичних репресій».

n

n

n

n

У літературі

Бочкарьова виведена Валентина Пікуля в романі-хроніці «З глухого кута» (книга друга).

Джерела

• Сергій Дрік. Марія Бочкарьова: короткий біографічний нарис російського воїна / / Російський історичний збірник. Том 2 - М.: Кучкова полі. 2010. С. 168-197
• Yashka. Ma vie de paysanne, d'exil?e, de soldat. Paris, Plon.
• Сергій Дрік. Протоколи допитів організатора Петроградського жіночого батальйону смерті. / / `Вітчизняні архіви`, № 1, 1994,
• Сергій Дрік. Яшко. Хто командував Жіночим батальйоном смерті / / Щотижневий журнал `Вогник`, номер 24-26, червень 1992,
• Родін І. В.Марія Бочкарьова - Російська Жанна д'Арк
• Yashka, my life as peasant, exile and soldier. London. 1919.
• Дрок С. В. Організатор Жіночого батальйону смерті / / Питання історії. 1993. № 7. На сайті Юрія Бахуріна «Август 1914-го ...»
• Архів Томської області - «Манька - Бук-Бочкарьова - Яшка»
• Яшко: моє життя селянки, офіцера і ізгнанніца. Воениздат, 2001. ISBN 5-203-01909-6.
• Сергій Дрік. Моя країна кликала мене / / `Дружба народів`, № 6, 1993,
• Сергій Дрік. Я не народжена для братання з ворогом / / Щотижнева газета `Підмосков'ї`, номер 17, 25 квітня 1992,

Сайт: Википедия