Про знаменитості
Габор Бетлен: біографія
керівник антигабсбурзького руху в Угорському королівстві, князь Трансільванії в 1613-1629, король Угорщини в 1620-1621
Син соратника Жигмонд Баторі Фаркаша Бетлена і Фружіни Лазар. За князювання Жигмонда Баторі (1588-1598) очолював антигабсбургскую опозицію трансільванського дворянства, брав участь в рухах Мозеша Секея (1602-1603) і в Іштвана Бочкаї (1604-1606). Більш того, він зіграв ключову роль у повстанні Бочкаї, схиливши того до виступу проти австрійців. У 1607 був призначений радником князя Габора Баторі (1608-1613) і навіть був арештований політичним опонентом Баторі Жигмондом Ракоці. Однак проавстрійская орієнтація князя Іштвана Баторі стала причиною розриву з Бетленом і вигнання останнього з Трансільванії в Османську імперію.
За допомогою великої армії, наданої йому турками, Бетлен скинув Габора Баторі і ще до вбивства останнього його власними офіцерами 13 жовтня 1613 був обраний до Коложварі (нині Клуж-Напока) трансільванським князем. Проводив політику зміцнення князівської влади. Створив постійну армію. Був лояльний по відношенню до турецького султана Осману II, був прводніком османського впливу в Східній Європі. Втім, ще в 1615 році Матвій, імператор Священної Римської імперії, «альтернативний» король Угорщини та Чехії, визнав Бетлена в якості правителя Трансільванії і уклав з ним секретну домовленість про спільний виступ проти турків. Однак австрійці не стали дотримуватися її умови та продовжили в липні 1615 мирний договір з Оттоманською Портою, заодно підтримавши капітана Верхньої Угорщини і господаря Ужгородського замку Дьєрдя Другета, яка звернулася в католицизм і виступив проти протестанта Бетлена.
У 1618 році підтримав чеське повстання проти Фердинанда II Габсбурга, вступивши в Тридцятирічну війну 1618-1648 на стороні антиавстрійську коаліції і домігся значних успіхів у боротьбі проти Габсбургів. У серпні 1619 - січні 1622 років, діючи спільно з Чехією, зайняв значну частину тієї території Угорського королівства, що знаходилася під владою Габсбургів. Скориставшись відходом австрійських сил для боротьби з чехами, вже у вересні 1619 заволодів Східної Словаччиною, включаючи Кошице, де соратники-реформати оголосили його «главою» Угорщини і захисником протестантизму. У жовтні 1619 року війська Бетлена вступили до Братислави (Прессбурзі по-німецьки чи Пожонь по-угорськи), що була столицею королівської Угорщини, яка входила до складу Австрії, і місцезнаходженням корони святого Стефана.
У листопаді 1619 трансільванська армія об'єдналася з чесько-моравських військами Турна і підійшла до стін Відня, проте Бетлен був змушений відкликати її через удар польських найманців і Другетів в його тили. Прагнучи зберегти зайняті словацькі території, Бетлен ініціював переговори з представниками Габсбургів у Братиславі, Кошицях і Банській Бистриці (Бестерцебанье). Так як Бетлен наполягав на включенні в мирний договір третьої сторони - своїх союзників чехів, чию незалежність він узявся гарантувати, - австрійці відмовилися від їх продовження, але в січні 1620 року погодилися на нетривалий перемир'я (протривало до вересня), за яким трансільванський князь зберіг 13 комітатів на сході королівської Угорщини.
На зборах в Банській Бистриці 25 серпня 1620 Габор Бетлен був обраний королем Угорщини, однак втратив угорської корони після поразки антиавстрійську коаліції за Білій Горі біля Праги (8 листопада 1620). Не будучи в змозі власними силами відбити наступ австрійської армії, пішов на переговори з Австрією. За умовою Мікуловского (Нікольсбургского) договору 31 грудня 1621 між Бетленом і Фердинандом II Габсбургом за відмову від угорської корони одержав значну частину території Словаччини, Підкарпатської Русі та Північно-Східної Угорщини (7 т. н. Верхневенгерскіх комітатів з Кошиця, Токай, Ужгородом та Мукачевом), а також герцогства Оппельн (Ополе) і Ратибор в Сілезії.
У серпні 1623 - травні 1624 зробив другий похід проти Габсбургів, у ході якого його війська розбили загін австрійського генерала Валленштайна в битві при Годоніні ( Моравія). За новим договором, укладеним у Відні в 1624 році, замість дісталися йому за першим мирним договором територій отримав суміжну з його володіннями провінцію Ечед. У ході третього наступу, початого Бетленом в серпні 1626 року після вступу в шлюб з Катериною Бранденбурзький на підтримку антиавстрійську коаліції (Голландія, Англія, Данія), його війська здобули перемогу над Валленштейном у Дрегейпаланка (30 вересня). Пожоньскій (Братиславський) мир (20 грудня 1626) зберіг за Бетленом території, яка належить йому Мікуловскому договором. Готуючись продовжити боротьбу з Габсбургами, Бетлен уклав союз з молдавським господарем Мироном Мовіль (1628) і шведським королем Густавом II Адольфом (допомогою якого він сподівався скористатися для отримання польської корони), а також направив посольство в Москву для укладання російсько-трансільванського союзу.
