Наши проекты:

Про знаменитості

Анастасія Вертинська: биография


Зворотного боку своєї «зірковості» Вертинська не уникла й в училищі. За спогадами однокурсників, вела вона себе завжди стримано і гідно, хоча чудово розуміла, що викликає не тільки благоговіння, але й заздрість. Втім, загальну увагу до Анастасії викликала не стільки її слава, скільки творчий підхід до навчання. Будь її робота більше була схожа на експеримент, ніж на виконання поставленого завдання - Вертинська постійно намагалася грати те, що не відповідало її амплуа, і дуже часто ігнорувала вимоги викладача.

Саме в студентстві Анастасія отримала одну з головних ролей у своєму житті - їй довелося зіграти Офелію у фільмі Григорія Козинцева «Гамлет». На думку режисера Вертинська повністю відповідала шекспірівського образу: під час зйомок їй не зрівнялося ще й дев'ятнадцяти років, а зовні Анастасія походила на жінок з портретів епохи раннього Відродження. Козінцев стверджував, що серце актриси змусила битися музика Шостаковича - можливо, це дійсно було так, адже успіх юної актриси в цій ролі виявився незаперечним. За словами Вертинською, дуже багато дало їй партнерство з Інокентієм Смоктуновським: саме завдяки йому Настя зрозуміла, що акторська професія - не просто ремесло, але і магічне таїнство.

«Гамлет», що вийшов на екрани в 1964 році, отримав безліч нагород, і однією з них став спеціальний приз на Венеціанському кінофестивалі. Вертинська знайшла міжнародну популярність, за кордоном її навіть назвали «радянської Вів'єн Лі», і Анастасія нарешті знайшла упевненість, перетворившись із «дочки Вертинського» в «справжню актрису», довівши самій собі, що її талант не залежить ні від прізвища знаменитого батька, ні від власної краси. Визнали це і режисери: в екранізації «Анни Кареніної» (1967 рік) Олександр Зархі зняв Вертинську в ролі Кіті Щербацький, Сергій Бондарчук, що знімав «Війну і мир» (1968 рік), побачив у ній Лізу Болконського. Кінокритики високо відзначили ці роботи актриси - особливо в «Війні і світі», де Вертинська створила з невеликої ролі несподівано багатоплановий образ. Дарування Анастасії в повній мірі проявилося і в фільмах «Не горюй» (1969 рік, режисер Георгій Данелія, роль Мері), «Випадок з Полиніним» (1970 рік, режисер Олексій Сахаров, роль Галини Петрівни), «Передчасний людина» (1971 рік , режисер Абрам Роома, роль Ольги Борисівни), «Тінь» (1971 рік, режисер Надія Кошеверова, роль Принцеси).

Розвивалася і театральна кар'єра Анастасії. Отримавши в 1967 році диплом Щукінського училища, вона відіграла сезон в театрі Вахтангова, а в 1968 році перейшла на сцену «Современника», де працювала до 1980 року. Театрали відзначали в її сценічній грі витонченість і внутрішній психологізм. Але успіх в театрі прийшов до Анастасії не відразу - в «Современнике» вона почала отримувати серйозні ролі лише через два роки. Ключові ролі Вертинською в цьому театрі - Раневська з чеховського «Вишневого саду», Олівія з шекспірівської «Дванадцятої ночі». У 1980-му актриса перейшла в МХАТ, де грала Ніну Зарічну в чеховської «Чайці», Валентину в п'єсі Рощина «Валентин і Валентина», Доротею в «Прекрасному неділю для пікніка» Уїльямса.

До початку сімдесятих відбулося чимало змін і в особистому житті Вертинською. Разом з Анастасією в Щукінське училище поступив Микита Міхалков, і незабаром у молодих людей почався роман. Дуже молоді і дуже закохані, Микита і Настя не замислювалися про те, на що і де їм жити, та й одружилися офіційно через півроку після народження сина Степана. Їх шлюб тривав лише років чотири, і сама Вертинська пояснювала розлучення тим, що обоє чоловіка занадто жадали самоствердження. Анастасія була готова пожертвувати чим завгодно заради сцени, а Микиті потрібна була дружина, яка жила його інтересами. У 1976 році Вертинська вийшла заміж за співака і композитора Олександра Градського, але сімейне життя знову не склалося. Після цього Анастасія зрозуміла, що її характер для подружжя не годиться, і свобода їй набагато дорожче будь-яких відносин. Комплексом «самотньої жінки» вона так і не обзавелася - актрисі цілком вистачало турбот про сина, а пізніше про онуків, і виходити заміж вона по цю пору вважає вчинком абсолютно для себе безглуздим.