Девід Боуї (Роберт Джонс): биография

Деякі витівки Девіда Боуї не просто викликали скандали, а буквально потрясали основи суспільства. Так, під час розкручування диска «Station To Station» на початку 1976 року, Девід Боуї обдарував зустрічали його фанатів фашистським вітанням. Враженим журналістам він пояснив, що бачить себе єдино реальною альтернативою влади прем'єр-міністра і що Англію може врятувати лише диктатура на основі націоналізму - фашизм. Світова преса обрушилася на Боуї, пригадавши йому всі колишні гріхи. Співакові довелося виправдовуватися, пояснюючи, що фашизм він розглядає суто з містичною сторони. Однак ця необережність ще довго спливала в газетних репортажах. Але, тим не менш, альбом «Station To Station» став черговою точкою повороту творчості Боуї. Екстравагантний позер пішов у минуле разом з дешевими комерційними ефектами - Девід занадто боявся ярликів, які були для нього символом творчого глухого кута.

У 1976 році почалася дружба Девіда Боуї з музикантом Брайаном Іно. Спільна робота вирвала Боуї зі звичного способу життя і забрала в Західний Берлін. Тут він прийняв рішення позбавитися від наркозалежності, що прийняла на той момент вже загрозливих масштабів, і почав лікуватися в одній з кращих клінік Європи, заодно прихопивши з собою Іггі Попа. Вважається, що альбом «Low», записаний Девідом в січні 1977 року, абсолютно чистий як від наркотиків, так і від відомих світу образів Боуї - в ньому не було вже ні Зіггі, ні Аладдіна, ні Білого Герцога. «Low» став першим в трилогії, яку пізніше назвали берлінської, і викликав деякий збентеження у шанувальників - адже музичні композиції і п'єси альбому набагато більше тяжіли до серйозної музики. Другим берлінським альбомом став «Heroes», і його комерційний успіх був набагато переконливіше, ніж у попередника, а головна композиція перетворилася на світовий хіт. «Heroes» отримав звання «краща альтернативна платівка року» і виявився предтечею нового стилю - «індастріел».

З Берліна Девід Боуї поїхав до Нью-Йорк, де почався новий період його творчої діяльності. У черговому альбомі Боуї «Scary Monsters» гармонійно поєднувалися агресивність, індивідуалізм і тонка іронія, хоча в «Scary Monsters» виявилося значно менше експериментів, ніж Боуї дозволяв собі в колишніх роботах. Крім музики, Девід займався і сценою, підкоривши підмостки Бродвею, - він зіграв головну роль у театральному мюзиклі «Людина-слон». Виходили і нові хіти, а один з них - «Under Рressure» був записаний разом з групою «Квін».

У 1982 році Девід Боуї знявся в картині японського режисера Нагіси Осіми «Щасливого Різдва, містере Лоуренс!», А в наступному році уклав контракт на сімнадцять мільйонів доларів з «EMI». Незабаром з'явився альбом «Let's Dance», повний елегантності і одкровення. Цей альбом був створений всього за пару тижнів, але миттєво перетворився в світовий бестселер. Успіх «Let's Dance» приніс Девіду Боуї славу, абсолютно відмінну від слави Зіггі Стардаста, перетворивши співака в секс-символ. Диск розійшовся тиражем більше п'яти мільйонів екземплярів, а портрет Боуї прикрасив обкладинку «Times». Девід відправився в міжнародне турне і з тріумфом виступив в гігантських залах і на стадіонах. Під час поїздки, що отримала найменування «The Serious Moonlight Tour», концерт Девіда Боуї був відзнятий на відео.

Не кинув Боуї і кіно - у фільмі режисера Тоні Скотта «Голод» він створив чудовий образ вампіра, зігравши в дуеті з Катрін Деньов. І все ж сама приголомшлива робота музиканта в кіно - «Лабіринт» Джима Хенсона 1986 року, де Боуї не тільки зіграв короля гоблінів, а й написав майже половину саундтреків. У тому ж році вийшла на екрани картина «Absolute Beginners», для якої Девід створив однойменну музичну композицію. Не обійшлося без Боуї і «Остання спокуса Христа» - гучний фільм Мартіна Скорсезе. І хоча Боуї зіграв тут епізодичну роль, але Понтій Пилат у його виконанні виглядає справжнім диктатором.