Митрополит Андрей: біографія

-

предстоятель Української грекокатолицької церкви в 1900-1944 роках, Митрополит Галицький

Біографія

Нащадок польського графського роду. Навчався вдома і в Кракові. Поступив на службу в австро-угорську армію, але внаслідок слабкого здоров'я через кілька місяців залишив службу. Закінчив юридичний факультет Вроцлавського університету, в 1888 році отримав ступінь доктора права. Під час навчання їздив до Італії (де був прийнятий Львом XIII), а також до Києва та Москви, де спілкувався з представниками українського націоналістичного руху.

У 1888 році прийняв чернецтво з ім'ям Андрій, вступивши до ордену Святого Василія (базиліан). З 22 серпня 1892 року - священик у Перемишлі, потім у Добромілах. Навчався в єзуїтській семінарії в Кракові, отримавши ступінь доктора теології в 1894 році. З 20 червня 1896 року - ігумен монастиря Святого Онуфрія у Львові. У 1899 році був призначений імператором Францем Йосипом I єпископом Станіславським. З 17 грудня 1900 року - митрополит Галицький, архієпископ Львівський і єпископ Кам'янець-Подільський (інтронізація - 17 січня 1901 року).

Займався політикою, був депутатом сейму Галицького, австрійської Палати Панів. Як пише Віктор Силенко в газеті «Досвітні вогні», після призначення на посаду глави уніатської церкви Шептицького послідувала «кадрова революція». У богословські семінарії стали приймати тільки тих, хто поділяв антиросійські переконання^{[неавторитетний джерело?]}.

Восени 1908 року митрополит Андрей негласно відвідав підпільні громади східного обряду в Петербурзі та Москві. У 1910 році їздив до США, де займався організацією емігрантів з Галичини. Відвідав 21-й Євхаристійний конгрес, що проходив в Монреалі.

Під час Першої світової війни, коли після Галицької битви Львів був зайнятий російськими військами, Шептицький залишився у Львові, зі своїми парафіянами. 19 вересня 1914 був арештований російською військовою владою у звинуваченні в антиросійській агітації і висланий углиб Росії. Перебував у засланні в Києві, Новгороді, Курську, а потім в ув'язненні в Спасо-Євфімієвському монастирі в Суздалі.

Незабаром після Лютневої революції звільнений Тимчасовим урядом за пропозицією міністра юстиції Керенського. 29-31 травня 1917 року скликати Собор Російської грекокатолицької церкви (РГКЦ), призначивши своїм екзархом у Росії ієромонаха студита Леоніда Федорова.

В кінці 1917 року повернувся до Львова. Після закінчення Першої світової і розпаду Австро-Угорщини підтримував ідею незалежної Західної Україні, за що заарештовували польською владою.

Задовго до початку Другої світової війни митрополит Шептицький користувався величезною повагою не тільки серед українського населення, але і серед євреїв. Чудово володів письмовим і розмовним івритом. У 1935 році єврейська газета «Хвиля» привітала митрополита з 70-річчям. Гуманістичне і толерантне ставлення до євреїв неодноразово служило приводом для критики діяльності А. Шептицького. Відомо також, що під час «Справи Бейліса» в жовтні 1913 року Шептицький публічно спростував кривавий наклеп на євреїв:

n

Можу точно заявити, що мені особисто нічого не відомо із загальної єврейської релігійної науки, що могло б послужити підставою ритуальної теорії.

n

- «Київська думка», 23 жовтня 1913. - С. 8.

n

Діяльність під час німецької окупації

Діяльність Шептицького в роки Другої світової війни неоднозначна. Можливо, на його позицію щодо окупаційних властей вплинула політика Радянської влади на території Західної України у 1939-41 роках. Були на те й особисті причини: 27 вересня 1939 року в Прилбичах співробітниками НКВС були розстріляні брат А. Шептицького Лев, його дружина, всі члени сім'ї і працювали у Шептицьких (всього 13 осіб); над родовою усипальницею Шептицьких було здійснено наругу, сімейний маєток було розорено, знищено цінні стародавні документи.

Комментарии