Готтлоб Курт Генріх фон Тотлебен, Владетель Тоттлебена, Цайпау і Хаусдорфа в Заганшен: биография

За відомостями німецького біографа, за указом від 12 березня (1 березня) 1757 Тотлебен отримав право на формування дванадцяти-тисячні корпусу і чин генерал-майора. За іншими, більш надійним відомостями, він спочатку був волонтером і лише в 1759 році, на знак визнання виявленої доблесті, був прийнятий в російську армію відразу генерал-майором (що досить незвично, так як Тотлебен перескочив тим самим, принаймні, через одне військове звання, а саме, бригадира).

У боях Семирічної війни (1756-1763) Тотлебен, що не мав до того часу бойового досвіду (у написаному власноруч послужному списку, повідомляє про свою участь у чині капітана кавалерії в бойових діях початкового етапу Війни за австрійську спадщину, ці дані, проте, цілком ймовірно, прісочінени їм для додання послужного списку більшої солідності) придбав репутацію хороброго і здібного командира летючих кавалерійських загонів, «лихого саксонця на російській службі». Двічі він був поранений, в тому числі шабельним ударом по голові, контужений «бомбою в тому ж місці голови», нагороджений орденом Св. Анни першого класу за Кунерсдорф (на своєму портреті граф зображений із нагрудним знаком ордена Св. Анни) і - 7 вересня (27 серпня) 1760 року - орденом Олександра Невського за успішний бій з ар'єргардом прусського принца Генріха. Командуючи козаками, неодноразово відзначався у сутичках (в тодішній термінології «шарміцелях») і набігах т. н. «Малої війни». Після однієї з таких сутичок, де Тотлебен ледве не потонув під час переправи, отримує попередження командувача фельдмаршала Бутурліна «надалі у подібні відваги не вдаватися, але паче оних остерігатися».

Підкорювач Берліна

У вересні 1760 року корпус Тотлебена була доручена експедиція проти Берліна. 3 жовтня (нині в цей день відзначається національне свято Возз'єднання Німеччини) (22 вересня) козаки Тотлебена з'явилися під стінами пруської столиці. У відповідь на відмову від запропонованої капітуляції, Тотлебен без особливого успіху бомбардував місто, потім, трьома колонами, дві з яких так і не вступають у бій, а третя, під початком майбутнього фельдмаршала князя Прозоровського, з великими втратами відбита, намагався взяти його штурмом.

Розстрілявши всі боєприпаси, він був змушений відступити до містечка Кепеника (нині район Берліна), де чекав підходу визначених у підтримку корпусів генерал-поручика графа Захара Чернишова та австрійського корпусу графа Лассі. На сьомий день облоги захисники Берліна запропонували капітуляцію Тотлебену, формально, як генералу, першої облоги місто, в дійсності ж розраховуючи на більше поблажливість від колишнього берлінця. Навіть не сповістивши старшого за званням Чернишова, Тотлебен підписав капітуляцію від свого імені, і, призначивши берлінським комендантом підлеглого йому бригадира Бахмана, зайняв місто солдатами свого корпусу, чим накликає гнів поставлених перед доконаним фактом Чернишова та Лассі, також претендують на славу підкорювачів пруської столиці, і підозри (безпідставні) у змові з ворогом. Взявши з міста контрибуцію, полонених, розоривши військові підприємства, союзники покинули Берлін при звістці про наближення Фрідріха II з основними силами пруссаків.

За берлінську експедицію представляється до ордена Олександра Невського і званню генерал-поручика, однак, з незрозумілих причин, не отримує ні того, ні іншого, а лише грамоту з вдячністю за виконаний борг (генерали Чернишов і Панін були за ту ж операцію нагороджені орденами і підвищені в чинах). Без відома командування російської армії Тотлебен опублікував у Варшаві написану ним «Реляцію» про взяття Берліна, де, поряд з перебільшенням власних заслуг, невтішно відзивається про своїх конкурентів Чернишеве і Лассі. Бутурліну він заявив, що скоріше помре, ніж відмовиться від своєї «реляції», оскільки «там все правда». У відповідь на вимогу з Санкт-Петербурга вибачитися перед Чернишовим він подав у відставку, проте відставка заслуженого генерала не була прийнята і Тотлебен був призначений командувачем усіма російськими легкими військами.