Наши проекты:

Про знаменитості

Лев Миколайович Толстой: биография


В останньому великому творі романі «Воскресіння» засуджував судову практику і великосвітський побут, карикатурно зображував духовенство і богослужіння.

Критики останнього фази літературно-проповідницької діяльності Толстого знаходять, що художня сила його безумовно постраждала від переважання теоретичних інтересів і що творчість тепер для того тільки й треба Толстому, щоб в загальнодоступній формі вести пропаганду його суспільно-релігійних поглядів. У його естетичному трактаті («Про мистецтво») можна знайти достатньо матеріалу, щоб оголосити Толстого ворогом мистецтва: крім того, що Толстой тут частиною абсолютно заперечує, частиною значно применшує художнє значення Данте, Рафаеля, Гете, Шекспіра (на виставі «Гамлета» він відчував «особливе страждання» за це «фальшиве подобу творів мистецтва»), Бетховена та ін, він прямо приходить до того висновку, що «чим більше ми віддаємося красі, тим більше ми віддаляємося від добра».

Відлучення від церкви

Належачи за народженням і хрещення до православної церкви, Толстой, як і більшість представників освіченого суспільства свого часу, в юності і молодості був байдужий до релігійних питань. У половині 1870-х виявляв підвищений інтерес до навчання, а богослужіння Православної церкви. Поворотним у бік від вчення Православної Церкви часом для нього стала друга половина 1879 року. У 1880-ті він став на позиції однозначно критичного ставлення до церковного віровчення, духовенству, офіційної церковності. Публікація деяких творів Толстого була заборонена духовної та світської цензурою. У 1899 році вийшов роман Толстого «Воскресіння», в якому автор показував життя різних соціальних верств сучасної йому Росії; духовенство було зображено механічно і нашвидку виконуючим обряди, а холодного і цинічного Топорова деякі прийняли за карикатуру на К. П. Побєдоносцева, обер-прокурора Святійшого Синоду.

У лютому 1901 року Синод остаточно схилився до думки про публічне засудження Толстого і про оголошення його знаходяться поза церквою. Активну роль у цьому зіграв митрополит Антоній (Вадковський). Як значиться в камер-фурьерськіх журналах, 22 лютого Побєдоносцев був у Миколи II в Зимовому палаці і розмовляв з ним близько години. Деякі історики вважають, що Побєдоносцев прибув до царя прямо з Синоду з готовим визначенням.

24 лютого (ст. ст.) 1901 року в офіційному органі Синоду «церковні В?домості, іздаваемия при Свят?йшем' Правітельствующем' С?нод?» було опубліковано«Визначення Святійшого Синоду від 20-22 лютого 1901 № 557, з посланням вірним чадам Православния Грекороссійскія Церкви про графа Льва Толстого»:

n
n

<...>Відомий світу письменник, росіянин за народженням, православний за хрещення і вихованню своєму, граф Толстой, у приваблення гордого розуму свого, зухвало повстав на Господа і на Христа Його й на святе Його надбання, явно перед усіма відрікся від вигодувала і виховала його Матері, Церкви православної, і присвятив свою літературну діяльність і даний йому від Бога талант на поширення в народі навчань, противних Христу і Церкві, і на винищення в умах і серцях людей віри батьківської, віри православної, яка затвердила всесвіт, якою жили і рятувалися наші предки і якою досі трималася й міцна була Русь свята.

N

У своїх творах і листах, в безлічі розсіюються ним і його учнями по всьому світу, особливо ж у межах дорогого Батьківщини нашої, він проповідує, з ревнощами фанатика, повалення всіх догматів православної Церкви і самої сутності віри християнської; відкидає особистого Живого Бога, у Святій Трійці славимого, Творця і Промислителю всесвіту, заперечує Господа Ісуса Христа - Богочоловіка, Викупителя і Спасителя світу, постраждалого нас ради людей і нашого ради спасіння і воскрес із мертвих, заперечує бессеменной зачаття по людству Христа Господа і дівоцтво до різдва і по різдві Пречистої Богородиці Приснодіви Марії, не визнає загробного життя і мздовоздаянія, відкидає всі таїнства Церкви і благодатне в них дію Святого Духа і, лаючись над самими священними предметами віри православного народу, не здригнувся піддати знущанню найбільше з таїнств, святу Євхаристію. Це все в притчах проповідує граф Толстой безупинно, словом і писанням, до спокуси і жаху всього православного світу, і тим непрікровенно, але явно перед усіма, свідомо і навмисно відірвав себе сам від усякого спілкування з Церковию православною.

n

Колишні ж до його напоумлення спроби не увінчалися успіхом. Тому Церква не вважає його своїм членом і не може вважати, аж поки він не покається і не відновить свого спілкування з нею.<...>Тому, засвідчуючи про відпадати його від Церкви, разом і молимося, нехай подасть йому Господь покаяння в розум істини (2Тим.2: 25). Молимось Тобі, милосердний Господи, не хотяй смерті грішних, вислухай і помилуй і зверни його до святої Твоєї Церкви. Амінь.

n
n