Джаляль Талабані Хусамаддін: биография

В останні місяці ірано-іракської війни і особливо після її завершення іракські сили повели масований наступ на курдських партизанів. У результаті до осені 1989 р. останні загони пешмерга ПСК були змушені покинути Ірак.

У березні 1991 р., після розгрому Саддама Хусейна силами міжнародної коаліції, Талабані і Масуд Барзані очолили загальне курдське повстання, що призвело до звільнення практично всій території Курдистану. Проте 1 квітня іракські частини почали масований наступ на повстанців. Почалося масове втеча курдів в сусідні країни; восени Курдистан був оголошений ООН «зоною безпеки», і іракські війська були вигнані силами НАТО з Сулейманії, Ербіль і Дохук. Під їх заступництвом в 1992 р. були проведені вибори в Національну Асамблею (парламент) Іракського Курдистану, на яких 49 мандатів дісталися ПСК, а 51 - ДПК. Однак суперечності між партіями призвели до того, що в 1994 р. Талабані, спираючись на підтримку Ірану, спробував зробити державний переворот і захопити владу в усьому «Вільному Курдистані». Результатом стала громадянська війна, яка тривала аж до 1998 року, коли на зустрічі у Вашингтоні за активним посередництвом адміністрації США між двома курдськими лідерами було укладено мир. Тим не менше, фактично «Свободи Курдистан» залишався розділеним на дві частини: область ДПК (Ербіль-Дохук) і область, керовану урядом ПСК у Сулейманії. У 2002 році курдський парламент знову об'єднався, але об'єднання урядів відбулося тільки в 2006 р.

У квітні 2003 р., після падіння Багдада, сили Талабані займають «нафтову столицю» Іраку - Кіркук, вслід за цим Талабані і Барзані стають членами Правлячого ради Іраку. У 2005 Талабані стає президентом Іраку при активній підтримці свого суперника Барзані, який у свою чергу, згідно з домовленістю, став президентом Курдистану.

Серед курдів Талабані відомий як «Мам Джалал» - «Дядя Джалал». Його відрізняють енергія, безсумнівні дипломатичні здібності, безмежне честолюбство і та межа, яку навіть його прихильники визначають як «маккіавелізм». Талабані - автор цілого ряду книг, в основному присвячених курдського національно-визвольного руху.

У березні 2009 року оголосив про те, що більше не виставлятиме свою кандидатуру на пост глави держави (його повноваження закінчуються в кінці року; він має намір вийти на пенсію). Однак 11 листопада 2010 року він був переобраний на посаді президента Іраку.

17 листопада 2010 відмовився підписати смертний вирок колишньому заступнику прем'єр-міністра Таріку Азізу, засудженому до смертної кари.

Сайт: Википедия