Наши проекты:

Про знаменитості

Табурін Володимир Амосовіч: биография


Зібрання творів було випущено великим форматом в палітурках із золотим тисненням, на яких був блінтовим барельєф Гоголя, розміщений в овальному медальйоні, при цьому нововведення полягала в тому , що кожен том мав свою суперобкладинку. Крім цього книги мали ще й картонний футляр, на якому значилося: «Без цього футляра книга назад не приймається». Вперше стереотипно видані твори письменника були видані «Товариством М. О. Вольфа» 1908 року і надалі лише перевидавалися без змін. Табурін супроводжував ілюстраціями як біографію письменника («Гоголь читає" Ревізора "перед артистами Малого театру»), так і самі його твори. Всього було зроблено 32 ілюстрації на окремих аркушах, з них 6 рисунків ілюстрували «Мертві душі».

Кожну ілюстрацію супроводжувала лаконічна цитата з гоголівського тексту. Самі картини були виконані в чорно-білих півтонах і надруковані методом автотіпіі. Художником були обрані для ілюстрування НЕ оповідно-кульмінаційні, а постановочно-вигідні епізоди поеми: сварка Ноздревой і Чічікова, розставання Павла Івановича з Манілова і так далі. Ілюстрації були виконані в достатньо хорошій реалістичній манері, але не стали видатною подією в іконографії гоголівських творів та «Мертвих душ». «Товариство М. О. Вольфа» одночасно видало також окремий альбом «Гоголь в ілюстраціях художника В. А. Табуріна», що поширювався в якості додатку до журналу «задушевні слова».

В. А. Табурін-прозаїк

Після закінчення Російсько-японської війни Володимир Табурін зближується з журналом «народних соціалістів» «Російське багатство», керованому В. Г. Короленка, і свої прозові твори віддає переважно туди. Тут їм були надруковані нариси та оповідання «Швидкий поїзд", 1909 р., «Політика», 1909 р., «Жива душа», 1910 р., «Біля старої кумирні», 1911 р., «Параска-п'ятниця», 1912 м. Із щоденника К. П. П'ятницького відомо, що коли 18 вересня 1911 року на Капрі у Максима Горького гостював Ф. І. Шаляпін, Горький читав вголос розповідь Табуріна «Жива душа». За його опублікування був накладений арешт на одинадцяту книжку журналу «Російського багатства» 1910 року. Про майбутній суд журналу за його публікацію В. Г. Короленко писав С. Д. Протопопову:

n

«Небезпечні» статті я читаю, як і інші товариші, і мені не тільки не доводиться скаржитися на товаришів за «необережність» по відношенню до мене, але, навпаки, часто вони затримують статті, які я пропускаю. Рукопис Табуріна, за яку затримано передостання книжка (із заарештованих), читав перший я, і я вже послав її товаришам з позитивним відгуком.

n

А секретаря редакції журналу О. Г. Горнфельд по приводу розповіді Табуріна Короленка повідомляв наступне:

n

Незамeтно ця річ навряд чи пройде, якщо тільки у читачів і критики вистачить мужності вчитатися (можливо і те: побачать, що тут расстрeлівают, і обійдуть осторонь) .

n

У роки Першої світової війни Володимир Табурін відновлює співпрацю з «Нивою» та публікує в ній оповідання «Та, яка чекає», 1915 рік.

У . А. Табурін - художник листівок

Проте справжнім покликанням Володимира Табуріна стало не письменство, а створення поштових листівок. Першовідкривачем і фаворитом у цій галузі прикладної живопису стала художниця Єлизавета Меркурьевна Бем. З 1898 року, будучи прихильником російського стилю, вона створила понад триста композицій для відкритих листів. Композиції включали в себе зображення хлопчиків і дівчаток у різних костюмах з текстом з російських билин або ж супроводжувані різними приказками. Листівки друкувалися за способом фототипії, кольоровий автотіпіі, літографії та хромолітографію. Листівки Бем користувалися величезною популярністю як у Росії, так і за кордоном. Крім Бем в Росії самостійно працювали в цьому жанрі М. М. Каразін, М. С. Самокиш, С. С. Соломко, художники "Світу мистецтва».